Всеволод Адольфович Обремський – архітектор, дослідник Золотих воріт у Києві. (до 150-ї річниці від дня народження)

На сьогоднішній день напрацьовано значний об’єм наукової літератури про київські Золоті ворота. Крок за кроком розширювалася та поглиблювалася інформація щодо історії та особливостей цієї унікальної пам’ятки давньоруської фортифікації. Без перебільшення можна констатувати про скрупульозні напрацювання декількох поколінь вітчизняних науковців, найбільш продуктивна діяльність яких припадає на середину – другу половину ХХ століття. У зв’язку з цим ніяким чином не применшено значення діяльності в цьому напрямку дослідників другої половини ХІХ та початку ХХ століть, оскільки треба пам’ятати, що їх розвідки хоча і проводились описовим методом і в силу обставин часу не мали технічних та технологічних можливостей у вивченні архітектури давнини, були основою для розвитку та підвищення рівня досліджень наступною генерацією науковців. Треба зазначити, що після відкриття руїн і до початку Першої світової війни, пам’ятка перебувала, якщо можна так сказати, у більш збереженому стані, оскільки ще не зазнала тих значних втрат, у наслідок атмосферних впливів, фізичних факторів та артилерійських обстрілів, яких зазнав Київ 1918 року. Таким чином, фіксації стану пам’ятки, дослідницькі розвідки означеного часу, в подальшому стали цінним підґрунтям у вивченні Золотих воріт наступними поколіннями науковців.

Завдячуючи науково-просвітницькій діяльності вітчизняних археологів-аматорів, архітекторів, істориків, мистецтвознавців, сучасне і наступні покоління мають можливість в повній мірі осмислити власну історію, її здобутки. Таким чином життєвий і творчий шлях усіх хто долучився до дослідження київських Золотих воріт набуває особливого значення і має бути вшанований. Одним із дослідників Золотих воріт, чиї напрацювання стали допоміжними в історії їх вивчення є Всеволод Адольфович Обремський.

Всеволод Обремський 24 роки пропрацював у Київському політехнічному інституті, стояв у витоків створення, а саме будівництва корпусів цього знаного навчального закладу. Найбільш очевидну пам’ять про себе залишив у вигляді споруд на території інститутського містечка та житлових будинків у Києві, що були збудовані ним за його ж проектами. Таким чином, його ім’я згадується у різних джерелах, які надають інформацію про історію КПІ та київської архітектури першої половини ХХ століття. Власне на зазначенні імені архітектора щодо інформації про ту чи іншу київську будівлю тощо свідчення про нього вичерпуються.

Всеволод Адольфович Обремський народився 1 січня 1871 року у родині Марії Трохимівни (уродж. Аляб’євої) та Адольфа Людвиговича Обремських. На момент народження Всеволода його батько служив штабс-капітаном прикордонної служби на кордоні з Румунією у Бессарабській губернії (с. Бештемаки).

Після закінчення сільської школи вступив до реального училища у Кишиніві, яке закінчив 1891 року. Після закінчення реального училища витримав екзамен при учбовому окрузі на звання домашнього вчителя, після чого протягом трьох років служив у Санкт-Петербурзі вчителем математики у приватних школах. 1894 року, за конкурсом, вступив до Інституту цивільних інженерів у Санкт-Петербурзі, який закінчив з дипломом першого ступеня 1899 року. Студента Обремського помічає знаний російський архітектор, професор Інституту цивільних інженерів, один із засновників «цегляного» стилю в архітектурі Ієронім Севастянович Кітнер. Будучі студентом IV-го курсу Обремський – помічник Кітнера при розробці проекту побудови Київського Політехнічного Інституту, після того як цей проект отримав Першу премію. Таким чином, з 1898 року життя Всеволода Обремського тісно пов’язане з Києвом і КПІ. Свою діяльність у Києві Обремський розпочав на посаді архітектора КПІ. За його проектами було здійснено розширення головного та хімічного корпусів, а також збудовано – студентську їдальню, амбулаторію, житлові будинки №3 та №4., сільськогосподарську випробувальну станцію машин і знарядь, споруди у садибі Затишшя, будівлі для артезіанської криниці. У період з 1904 по 1924 роки за проектами архітектора у Києві було споруджено три п’ятиповерхові житлові будинки по – Мариїнсько-Благовіщенській 92 (нині Саксаганського), Стрілецькій 20, Нестерівському провулку 3; житловий будинок на Прорізній 8, хімічний та аудиторний корпуси Комерційного інституту (нині там розташовується Національний Педагогічний Університет ім. Михайла Драгоманова), відновлено та реконструйовано будівлі НДІЦП (Науково-дослідного інституту цукрової промисловості) на Енгельса 20 (нині Лютеранська). Більше того, він керував архітектурною групою при проектуванні Кабельного заводу при Науково-дослідному Інституті Енергетики (нині Інститут загальної енергетики НАН України). Брав участь у проектуванні Сільськогосподарського інституту (нині Національний аграрний університет) та Цукрового інституту. Паралельно з практичною діяльністю Обремський займався викладацькою роботою, з 1899 року вів курси будівельної справи, архітектурного креслення і проектування на хімічному, механічному та інженерному відділеннях КПІ.

1915 року у літотипографії Кульженка видається ілюстрована брошура «Золотыя ворота в г.Киеве». В якій Обремський ємко, проте детально надає історичну довідку щодо долі Золотих воріт, особливо приділяючи увагу матеріалам, використаним для кладки стін і склепінь пам’ятки, а також конструктивним особливостям її будівництва. Постає питання – що спонукало цивільного інженера, архітектора, викладача технічного інституту до вивчення пам’ятки сивої давнини Золотих воріт. Річ в тому, що у травні 1912 року губернський інженер В. Безсмертний, чиновник з особливих доручень при Київському генерал-губернаторові, історик А. Мердер і археолог С. Вельмін оглянули руїни Золотих воріт і зафіксували їх незадовільний стан. Вони запропонували низку заходів щодо збереження пам’ятки. Було складено кілька варіантів відповідних проектів і кошторисів з пояснювальними записками. Розуміючи, що Київському товариству охорони пам’яток старовини і мистецтва, яке опікувалося пам’яткою не під силу реалізувати такий проект, Товариство в січні 1913 року звернулося до Імператорської Археологічної Комісії, яка, у свою чергу, доручила досліджувати руїни Золотих воріт і розглянути питання їх збереження відомому реставратору, академіку архітектури П. Покришкіну.

На той час було вирішено обмежитися самим невідкладним ремонтом (зміцненням стін, ремонтом залізних покриттів, пристроєм відводу води). Наприкінці 1915 року місто виділило 200 руб. на ремонт пам’ятки. На ці кошти 1916 року В. Обремський провів роботи по зміцненню залізного покриття, але на зміцнення самих стін грошей не вистачило. Очевидно, що до Обремського звертались з пропозиціями щодо проектних робіт по збереженню залишків Золотих воріт ще у 1912-1913 роках, саме тоді Всеволод Адольфович і зайнявся вивченням руїн Золотих воріт, про це свідчать фотоматеріали створені ним під час досліджень пам’ятки.

Серед документів Обремського, що зберігаються у Державному музеї-архіві літератури і мистецтва України є рукопис на бланках 1920-х років, зміст якого присвячено також дослідженню Золотих воріт. Тобто свої перші дослідницькі розвідки Золотих воріт Обремський розпочав перед Першою світовою війною, і очевидно не залишив намірів продовжити їх після того як життя знову увійшло у мирне русло. Проте ці його напрацювання не були завершені, оскільки професійне життя Всеволода Обремського, очевидно, було напруженим, оскільки окрім участі у проектуванні промислової та громадської забудови він також багато часу віддавав викладацькій та науковій діяльності. Окрім КПІ читав лекції з будівельної справи у Сільськогосподарському та Гідротехнічному училищах, Київському архітектурному інституті. 1925 року Кваліфікаційна комісія Народного комісаріату Освіти призначає Обремського на посаду професора. 1930 року в Політехнічному інституті відбувається чергова реорганізація, за якою на базі архітектурного відділення було створено окремий вищий учбовий заклад – Будівельний інститут (нині – Київський національний універсітет будівництва і архітектури). Обремського було переведено до цього інституту, де він наступні чотири роки керував кафедрою Будівельної справи. Також у період з 1934-го і до 1940-го років читав курс лекцій з будівельної справи у Київських інститутах харчової промисловості (нині Національний університет харчових технологій) і хіміко-технологічному (нині Український державний хіміко-технологічний універсітет) та Українському художньому інституті (нині Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури).

Всеволод Адольфович пішов з життя 1940 року. Його друковані праці зберігаються у провідних державних бібліотеках України та ближнього зарубіжжя. Реалізовані архітектурні проекти Обремського є надбанням Києва, що привертають увагу як типологічні пам’ятки архітектури початку ХХ століття. Його ім’я нерозривно пов’язане з Києвом, оскільки життєвий шлях таких особистостей як Обремський яскраво відображає особливості певного періоду історії міста.

 

На фото: В.А. Обремський. м. Київ. друга пол. 1920-х рр.; Видання за авторства В.А. Обремського присвячене Золотим воротам у Києві. 1915 р.; Руїни Золотих воріт у Києві сфотографовані В.Обремським під час його досліджень пам’ятки 1913 р.

Підготувала старший науковий співробітник Т. Мазькова