“Вівтар миру” чи водосвятна каплиця-ківорій ? Відгук на публікацію Т. Бобровського

Співробітник науково-дослідного відділу «Інститут «Свята Софія» Тимур Бобровський разом із науковцями заповідника виявив перед головним входом до Софії рештки каплиці-ротонди ХІІ ст. Досліджуючи ці рештки, він запропонував реконструкцію цієї споруди, на жаль, не вдаючись до належної фахової аргументації. Автор не є архітектором, а є істориком-археологом, тож до створення даної реконструкції слід було залучити знавця давньоруської архітектури, а якщо це було зроблено, то принаймні послатись на думку щодо неї історика архітектури. Але якщо тут дійсно була зведена каплиця-ротонда, то автор правильно припускає, що “Найближчими архітектурними аналогіями є так звані ківорії, зокрема, восьмиколонна водосвятна каплиця Боголюбівського палацу, збудованого західноєвропейськими майстрами у 1160-х рр.” Щоправда, це не лише його спостереження. Свого часу на це звернув увагу Ю. Нельговський (Нельговский Ю.А. Мраморы Софии Киевской / София Киевская. Материалы исследований. К., 1973. С. 57). Ця кам’яна водосвятна каплиця-ківорій у Боголюбово, в якій освячували воду, була відкритого типу і являла собою увінчане хрестом склепіння, яке спиралося на 8 колон, а згодом на 4 стовпи.

Натомість Т. Бобровський гучно визначає знайдену ним біля Софії київську споруду через призму сучасного секуляризованого підходу до проблеми як такий собі “Вівтар миру” – меморіальну каплицю кінця ХІІ ст., нібито збудовану на честь мирної угоди 1095 р, укладеної між київським і смоленським князями Рюриком та Давидом Ростиславичами. Причому докази автора для такої атрибуції хоча й розлогі, але, як на мене, досить хиткі. Їх, скоріше, можна назвати “міркуваннями на тему”. А справа тут полягає у головному – правильній атрибуції споруди. На моє переконання, не можна визначати цю каплицю як “Вівтар миру”, бо ківорій перед входом до “митрополії руської” вочевидь мав не політичний, а, як належало за всіма канонами сакральної архітектури, функціонально-богослужбовий характер. Його за християнською традицією мали присвятити Богу, Богородиці чи комусь зі святих тощо, але аж ніяк не миру між князями. Бо таких “земних”угод було чимало, вони зазвичай звершувалися з обов’язковим хрестоцілуванням перед вівтарем Софії, проте досить швидко втрачали свою актуальність. Натомість сакральна водосвятна функція каплиці була конче необхідною і розрахованою назавжди. Отже, радше за все, на мою думку, це могла бути водосвятна каплиця-ківорій з чашею зі святою водою, тим більше, що Павло Алепський, який відвідав Софію в середині XVII ст., бачив тут чан з білого мармуру і кришкою великих розмірів, увігнутої форми і прикрашений хрестами (радше за все, водосвятну чашу); він також говорить про колони, які знаходилися біля церкви (Нельговский Ю.А. Вказ. пр., с. 56-57).

Можу висловити своє припущення й щодо причин влаштування водосвятної каплиці перед входом у Софію в ХІІ ст., а не в часи побудови храму. Переконана, що саме в ХІІ ст. ця справа стала вкрай важливою для функціонування митрополичого храму. Чому? Річ у тім, що функцію водосвятної каплиці спочатку виконувала хрещальня-баптистерій відкритого типу у південному членуванні західної зовнішньої відкритої галереї Софії, причому ця каплиця знаходилась праворуч від головного входу до храму. На початку ХІІ ст., за часів Володимира Мономаха, відкритий для всіх прочан баптистерій трансформували у хрещальню з апсидою. Про те, що вона була призначена лише для еліти суспільства, свідчить Павло Алепський, який бачив у ній “купіль для почесних людей” (Нікітенко Н.М. Хрещальня Софійського собору в Києві: задум, функція, датування, фресковий декор//Софія Київська у новітніх дослідженнях. Колективна монографія. К., 2018. С. 39 – 68). Оскільки водосвятна чаша, у якій прочани при вході в храм омивали святою водою (агіасмою) лице й руки, мала бути доступною для всіх, її спочатку перемістили у приміщення відкритої галереї, а згодом для зручності прочан й особливого значення цього обряду очищення перед входом до святині побудували для неї спеціальну каплицю-ротонду неподалік від головного входу до храму. Мабуть, її рештки й виявив Т. Бобровський.

Д.і.н., проф. Надія Нікітенко.