Шедевр М. Врубеля: створення, реанімація, повернення

Шедевр М. Врубеля: створення, реанімація, повернення

Композиція М. Врубеля «Надгробний плач» – «П’єта» на стіні поховальної ніші Кирилівської церкви була створена у 1884 р. Серед монументальних робіт майстра у цьому храмі, ця  проникнута особливим духом сакрального давньоруського монументального мистецтва. В один з приїздів Врубеля до Києва та відвідання ним Кирилівської обителі, Михайло Олександрович, зупинившись біля цього твору сказав: «Вот, собственно то, к чему я должен был вернуться!».

Художник написав цю роботу як пробну, як приклад, навіть не зробив під неї необхідного ґрунту, одразу по стіні, хотів порадитися з керівником реставраційних робіт А. Праховим щодо якості виконання. Був впевнений, що після погодження Прахова перепише композицію зробивши необхідну підготовчу грунтовку.

Прахов, вражений майстерністю Врубеля, його перевтіленням у давнього митця заборонив навіть торкатися твору, наказав залишити композицію без змін.

На жаль, згодом, відсутність необхідного підґрунтя далася взнаки. У 30-х роках ХХ ст. кирилівські пагорби вмилися потужними зливами. Гідроізоляції навколо пам’ятки не було і волога, у великій кількості, просякала у стіни. Настінний живопис нижніх регістрів постраждав, особливо постраждала П’єта М. Врубеля. Олійні фарби відшарувалися від стіни, з’явилися численні осипи, тріщини, живопис відпадав не маючи основи.

У 1947 р. з ініціативи Ігоря Грабаря до Києва вирядили художників-реставраторів Всесоюзного художнього науково-реставраційного центру — завідувача відділу нового живопису Миколу Плєханова  і Степана Чуракова

для проведення реставрації врубелівського твору. Огляд показав, що єдиним можливим варіантом було: зняти, відокремити шар олійного живопису зі стіни і провести реставрацію у камеральних умовах. У храмі на той час було вкрай волого, не було світла, працювали при свічах, знятий живописний шар, у спеціально створеному контейнері, перевезли  до Москви де відреставрували і нанесли на подвійне полотно. З настінної монументальної роботи твір перетворився на станкову картину на полотні та підрамнику. Шедевр М. Врубеля  реанімували, отже врятували! 

Уклін лікарям-реставраторам! Відмічу, що у цьому році, Миколі Плеханову (1901-1973), провідному у цій справі реставратору, виповнюється 120 років! Останню реставрацію твору в 1998 р. році виконав заслужений художник України А. Остапчук.

 

Цілком логічним було б повернути відреставровану роботу  Врубеля на своє первісне місце, до Кирилівської церкви Києва. Аж ні, якщо до Москви потрапляв визначний мистецький твір, він, практично ніколи, не повертався до місця вивезення. Після реставрації П’єта Врубеля опинилась у Третьяковській галереї…

Сьогодні, за  повернення композиції до Києва вклоняємося Малошенко Ользі Михайлівні, яка  протягом 1953-1966 рр. була директором Київського музею російського мистецтва. Само вона, маючи зв’язки у Третьяковській галереї, де колись працювала, настояла, витребувала, випросила  повернення з Москви композиції «Надгробний плач». Віддавати не хотіли, лише завдяки особистим зв’язкам Ольга Михайлівна змогла умовити, вимолити і відали.  Ольга Михайлівна одна, у потягу везла з Москви «Надгробний плач», викупила окреме купе, вночі не спала, охороняла. 

Цю роботу Врубеля вона приєднала до унікальної колекції творів  митця  у підпорядкованому їй музею (на той час Київський музей російського мистецтва). Лише у 1969 р. композиція посіла своє колишнє місце в Кирилівській церкві. 

Передача цього твору, а також чотирьох врубелівських ікон з Київського музею російського мистецтва до Кирилівської церкви це, ще одна цікавенна історія, про яку можна дізнатися відвідавши музей «Кирилівська церква» Національного заповідника «Софія Київська».

Чекаємо вас по завершенні локдауну!

Підготувала Ірина Марголіна.

М. Вурбель. Надгробний плач. Олія. 1884 р. Нартекс Кирилівської церкви

М. Врубель Надгробный плач 1947 р.

Спорожніла ніша, де був твір М. Врубеля

Реставратор М. Плєханов

Директор Київського музею російського мистецтва О. Малошенко