Новий 988 рік: світські фрески Софії розповідають

Здавна люди сприймали Новий рік як час змін. Найбільш кардинальна зміна у житті всього нашого народу сталася понад 1000 років тому, коли у 988 році Русь-Україна була охрещена князем Володимиром Великим. Відправним моментом епопеї хрещення  стало укладення русько-візантійського династичного союзу на зламі 987–988 рр. На святки, коли зазвичай домовлялися про шлюб, у Константинополі урочисто заручилися київський князь Володимир і візантійська принцеса Анна, що було  колосальним і небаченим для тогочасного світу успіхом  нашої держави.  Про ці святочні (різдвяні) шлюбні події розповідають знамениті світські фрески двох сходових веж Софії, зміст яких  майже донедавна залишався невідомим  або хибно витлумаченим. До веж увіходили знадвору, аби прості смертні не проникли на княжі хори, куди урочисто піднімалися лише князь,  його рідня та почет. Відповідно до церемоніалу, чоловіки діставалися крученими сходами південної вежі на чоловічу половину хорів; жінки, північною, — на жіночу. Тож центральні сюжети так і розміщено: у південній вежі — велика композиція «Іподром», у північній — «Вихід цариці».

Мал. 1

Фреска «Іподром» має три основні сцени: колісниці з візниками, котрі виїжджають на старт, колісниці, що вже мчать, і переможець на фініші біля палацу іподрому –  Кафісми (мал. 1). На балконах триповерхової будівлі багато глядачів, судячи з вбрання — візантійської знаті, що застигла у церемоніальних “позах покірності”, схрестивши руки на грудях; довгі рукава прикривають долоні, аж звисають долу. З правого боку Кафісми виступає велика імператорська ложа, ліворуч неї розміщено дещо менший балкон для послів.  Привертає увагу явно портретне зображення імператора, найвидатнішого представника Македонської династії Василя ІІ (976-1025 рр.), рідна сестра якого — Анна вийшла заміж за Володимира Святославича, Означений німбом (символ імператорської влади), Василь ІІ сидить у своїй ложі на троні, а поруч з ним укляк покірний сановний євнух, за яким стоїть очільник руського посольства, фактотум — довірена особа князя, його двійник. У посольській ложі придворний євнух представляє публіці трьох руських шлюбних послів – тисяцького, старшого і молодшого боярина.

Іподром — форум візантійців, де відбувалися головні події державного життя, звучали гімни й здравиці на честь імператора та його гостей. Зображена у Софії церемонія на іподромі засвідчує: Священна Ромейська (Візантійська) держава урочисто приймає Русь до родини християнських народів, а київський князь стає  “братом”  божественного василевса (імператора). Тодішня  шлюбна дипломатія мала родинні форми та відповідні титули й етикет.

 

За фресками неважко встановити час подій: на стовпі вежі збереглися сцени різдвяних коляд, а відомо, що головні святочні розваги влаштовувались у Візантії в ніч з 1 на 2 січня (мал. 2). Дійство відбувається в царській палаті, куди входить процесія колядників. На чолі її фактотум Володимира, вбраний як знатний наречений у тюрбан-тадж. Він несе імператорові здобуту ним ритуальну страву — свинячу голову й окіст.  Навпроти, на стіні вежі, зображено великий весільний оркестр музик (мал. 3). Вони грають на різні інструменти, соло веде пневматичний орган, — так супроводжується виступ двох акробатів: кремезний чоловік тримає на плечі жердину, по якій нагору лізе хлопчик, аби дістати поставлену там тарілочку. Це – архаїчний шлюбний обряд. Крім святочних сцен, є ще й мисливські сюжети: полювання на білку, вепра, левицю, кобилицю. Мисливець з дресированими пардусом (леопардом), левом і левицею, озброєний списом і щитом, женеться за тарпанами — дикими кіньми. Улюблена розвага знаті — лови завжди влаштовувалися під час посольських зустрічей і тоді, коли укладалися династичні шлюби. Сюжети полювань мають весільну символіку оскільки асоціювалися зі здобуттям нареченої.

Стінопис північної, «жіночої» вежі починається розташованою внизу сходів фрескою «Одноборство ряджених» («Готські ігри»): актори у костюмах готів (давніх германців) виконують ритуальний танець, що його візантійці перейняли з римських сатурналій — святкувань на честь родючості (мал. 4). Ще з часів Костянтина Великого щороку на святки, тобто в період зимового сонцестояння, в імператорському палаці під час «плодового» бенкету в ніч з 1 на 2 січня провадилися «готські ігри». Вони відзначали космічний “шлюб” неба і землі, зими і літа, поворот сонця на новий врожай і новий приплід й водночас символізували духовне преображення варварів завдяки візантійському просвітництву. На фресці бачимо бій воїна з песиголовцем (кінокефалом), що уособлює “злі” язичницькі народи (готів).

Ще один  шлюбний обряд ілюструє розташована поруч  фреска “Забиття ведмедиці”. Її сюжет відтворює гострий момент ритуалу: на всьому скаку відважний вершник в різкому повороті б’є списом розлюченого звіра. Ведмедиця грізно ричить, а вершник схопив її  знизу за щелепу  лівою рукою у залізній рукавиці. На вершнику гостроверхий княжий шолом, багата туніка і чобітки.  Цей вершник на білому коні є тим самим  фактотумом Володимира, що зображений поруч з Василем ІІ в імператорській ложі на іподромі та в сцені коляд. Згідно з давньою шлюбною обрядністю багатьох народів, знатний жених або його фактотум мусив виконати низку обрядів зі здобуття нареченої, особливе значення серед яких мало забиття ведмедиці. Ведмеже хутро було синонімом родючості, тому на ньому сиділи наречені під час весілля. Як і в південній вежі, відтворювані події тут розгортаються знизу й догори. Зображено великий урочистий виїзд, від якого бачимо лише фрагменти. Але на верхньому сходовому майданчику збереглася кульмінаційна сцена «Вихід цариці» (мал. 5). У центрі композиції — парадний вихід з палацу на прилеглу відкриту терасу, з якого з’являється перед народом Анна у весільній фаті під короною. Супроводжує її статс-дама візантійського двору — зоста. Три царівни у багряному вбранні разом із публікою вітають царицю. Вона, молитовно відкривши долоні, приймає здравиці (акламації). На терасі під завісою є окремі двері для імператора. Бачимо, як він, сидячи на троні, вказує на царицю. Поруч — озброєна варта. На фресці зображено коронаційний вихід Анни з нагоди її заручин із Володимиром. За традицією, київського князя тоді нарекли кесарем, а візантійську принцесу, цареву наречену, коронували й прилюдно проголосили царицею. У церемонії брали участь Василь ІІ та юні племінниці Анни — принцеси Зоя, Феодора, Євдокія.

Фрески веж  Софії — це  унікальний суто київський аналог тріумфальних, палацових циклів Візантії, де прославляли імператорів, зображуючи визначні події їхнього життя. Та фресками в Софії Київській не лише звеличували княже подружжя, а й освячували Русь, що доєдналась до сім’ї християнських народів, тобто ввійшла у Священну історію.

Надія Нікітенко

 

Джерело: Нікітенко Н. Світські фрески Софії Київської. Таємничий код історії. Харків, 2017.  248 с.*

_________________________________________________________________

*Книжку можна придбати у торгівельній мережі Заповідника (вул. Володимирська, 24).