Любецька ікона Божої Матері

Шанування ікон здавна було невід’ємною складовою літургійного життя храму. Заснована на початку ХІ ст. Софія Київська впродовж понад 1000-літньої своєї історії володіла низкою знаменитих чудотворних ікон, серед яких була Любецька ікона Божої Матері (свою назву отримала від містечка Любеч Чернігівської губернії, звідки вона походила). Вона являє собою поясне зображення Богоматері з Немовлям. Голови Богородиці і Ісуса увінчані коронами. День святкування – 7 травня (за старим стилем).

Сказання відносить час явлення Любецької ікони до ХІ ст. Свідком явлення святині став торговець м’ясом, який, за легендою, проживав у м. Любечі. У сім’ї торговця сталася велика трагедія, загинули його двоє синів і дружина. У розпачі він сів у човен і поплив течією Дніпра. Заснувши, чоловік побачив уві сні ікону, яка звернулася до нього: «Візьми мене, і все у тебе буде добре». А як прокинувся, то побачив у човні біля себе ікону, повернувся з нею додому і застав своїх домочадців живими.

На сьогодні важко говорити про час початку культу ікони. Судячи зі сказання, першопочатково її вшановували як родову святиню. Потім, вочевидь, вона була перенесена до дерев’яного храму, який до 1693 р. стояв на місці Любецького Антонієвого монастиря. З давніх часів ікона прославилася своїми чудесами, про які розповідав святий Димитрій Ростовський.

Про час і обставини перенесення святині до Софії Київської свідчить напис, виконаний на кіоті ікони у XVIII ст.: «Изображение чудотворной иконы Пресвятой Богородицы Любецкой, юже блаженной памяти Сильвестр Коссов, митрополит Киевский з странъ заднепровских с надлежащею честию, в богоспасаемый град Киев привезе и поставил ю в кафедральной Софийской церкви, и стояше при стене олтарной, благоговейно почитаема бяше».

Отже, джерела повідомляють, що ініціатором перенесення святині до Києва був митрополит Сильвестр Косів, а згідно зі сформованою в XIX ст. традицією, Любецьку ікону було перенесено до Святої Софії 1647 р. В задумі Косова Любецька ікона мала стати головною богородичною святинею Софійського храму. Ікону було поміщено до головного іконостаса. В намісному ряді цього іконостаса, спорудженого за часів митрополита Петра Могили, ікона простояла до 1713 р.

У 1713 р. Любецьку ікону було вийнято з головного іконостаса й поставлено коло лівого стовпа біля входу в собор. У 1805 р. власник м. Любеча генеральний суддя, Таврійський цивільний губернатор граф Григорій Петрович Милорадович подав прохання до Святішого Синоду про повернення чудотворної ікони Богородиці до Любеча. Однак у поверненні ікони до Любеча було відмовлено.

Відомо, що в 1860-х рр. відбулося чудесне зцілення, історія якого є такою. Купець Микола Іванов(ич) Голованов, будучи тяжко хворим, мав видіння, в якому старець запропонував йому відслужити молебень біля Любецької ікони. Після богослужіння Миколай одужав. Чудо було зафіксоване в перший день Великодня, 20 квітня 1869 р.

Наприкінці XIX– на початку XX ст. біля ікони на прохання молільників здійснювалися відправи, проте регулярних акафістів біля неї не читали. Любецька ікона, як і інші чудотворні святині Софії Київської, була втрачена в 1930-х рр.

Історія зникнення Любецької ікони Божої Матері і подальша її доля ще чекають на свого дослідника.

Підготувала Чигирик Інна

Любецька ікона Богородиці в оточенні святих Антонія та Феодосія

За матеріалами Н. Сінкевич «Реліквії та чудотворні ікони Софії Київської». – К.,2011 р. і Е. Поселянина «Богоматерь: Полное иллюстрированное описание её земной жизни и посвящённых её имени чудотворных икон». – К., 1994 р.