Клірові відомості як джерело з історії службового послуху настоятелів Софійського собору у Києві (кінець 18 ст. – перша половина 19 ст.)

Історія формування кліру (тобто священно- і церковнослужителів) Софійського собору XVIII–XX ст. та службова біографія кожного з його членів безумовно була тісно переплетена з наслідками політики як російських державців так і церковних ієрархів. Будь-які нововведення світських і церковних властей неминуче залишали слід в послужних списках по роботі в духовному відомстві. Завдяки порівнянню службових біографій кліру Софійського собору внаслідок досить тривалого часового континуїтету, що охоплюють клірові відомості, ми можемо виявляти пріоритетні напрямки як в політиці держави щодо Православної Церкви так і власне церковних пріоритетів; водночас можна з’ясувати і безпосередні наслідки реалізації Церквою цих пріоритетів на певному етапі історичного процесу починаючи від кінця XVIII ст. і завершуючи початком ХХ ст.

Клірові відомості, вперше введені в Російській імперії в 1769 р., були документами усталеної форми, яка могла незначно змінюватися з часом, і містила інформацію про клір (освіта, послужний список, сімейний стан, службову характеристику) та майно, цінності, метричні книги, сповідні розписи, прибутково-витратні книги, які знаходилися при храмі. Це були документи суворої діловодної звітності достовірність яких перевірялася, а за хибні відомості передбачалося покарання від церковних властей.

На сьогодні відомі найдавніші клірові відомості Софійського собору датуються приблизно 1802 р.  Це джерело містить цінну інформацію про службовий шлях священників Софійського собору та вказівки за що можна було отримати призначення на певні посади. Так, клірові відомості показують, що настоятелями Софійського собору починаючи від першого, одразу після розпуску монастиря в 1786 р., о. Іоанна Леванди, та завершуючи о. Георгієм Крамарєвим (1868 р.), були викладачами Києво-Могилянської Академії (після її реорганізації від 1819 р. – Київської Духовної Академії). Такі призначення не були випадковими. Адже духовна освіта,  до першої половини 19 ст., відігравала важливу роль  – просвітницьку, освітню, навчальну, наукову. Вищі духовні навчальні заклади постачали освічених та інтелектуально розвинутих людей, придатних для залучення до роботи у різноманітних сферах державного та суспільного життя. Саме ці навчальні заклади стали предтечею появи вищих світських навчальних закладів; для останніх, в середині 18 ст. – початку 19 ст., вищі духовні навчальні заклади були донорами як викладачів так і студентів. Викладацький склад вищих духовних навчальних закладів комплектувався лише зі своїх найкращих випускників. Тому, викладачі Києво-Могилянської Академії, а згодом і Київської Духовної Академії, серед яких були настоятелі Софійського собору: о. Іоанн Леванда, о. Дмитро Сігірєвіч, о. С. Семяновський, о. Калістрат Соколовський, о. Іоанн Скворцев та о. Григорій Крамарєв  без сумніву належали до інтелектуальної еліти Російської імперії тих часів. За свою викладацьку службу у вищих духовних навчальних закладах, що було одним з тогочасних пріоритетів Православної Церкви, вони отримували свою нагороду – добре оплачувану настоятельську посаду в Софійському соборі у Києві.

О. Іоанн (Леванда). Перший настоятель Софійського собору у Києві (1786–1814 рр.) після розпуску Софійського монастиря у 1786 р. Від 1759 р. до 1761 р. був викладачем інфіми в Києво–Могилянській Академії. Серед викладачів цієї дисципліни в проміжку 1758–1768 рр. він чи не найдовше викладав, поступаючись у цьому лише ієродиякону Іринарху, що вчителював від 1765 р. до 1768 р.

Підготував Олександр Костючок