Кіот-надгробок митрополита Київського і Галицького Платона Городецького у Софії Київській

Митрополит Платон (у миру – Микола Іванович Городецький) (1803 – 1891) був неординарною особистістю серед керманичів вищого духовенства та зробив значний внесок у розбудову православної церкви в Україні (рис. 1).  Народився майбутній владика 5 травня 1803 р. (дати подані за старим стилем). 4 лютого 1882 року він був висвячений у митрополита Київського і Галицького, священноархімандрита Києво-Печерської Лаври. Помер Городецький 1 жовтня 1891 р. на свято Святої Покрови Божої Матері. Про цю сумну звістку Софійський дзвін повідомив увечері киян дванадцять разів.

Поховали владику в одному з приділів Софійського собору, а саме в ім’я Стрітення Господнього (приміщення колишньої північної зовнішньої галереї), під північною стіною, навпроти поховання митрополита Євгенія Болховітінова. У могилі був зроблений невеликий склеп із цегли, в який і помістили домовину. Того ж 1891 р. на честь митрополита Платона Городецького на місці поховання був встановлений надгробок-кіот, який і донині визначає місце останнього притулку митрополита Платона в Софійському соборі (рис. 2).

Кіот викликає цікавість не лише як інформаційне джерело, адже містить історично цінні написи, але і як витвір декоративно-прикладного й художнього мистецтва XIX ст. Надгробок декорований мозаїкою із дзеркального, позолоченого і кольорового скла й кахлів, які утворюють витіюваті геометричні орнаменти із квадратів, ромбів і прямокутників різних розмірів і кольорів: бірюзового, молочно-білого, малинового, рожевого, червоного, зеленого і синього (темних тонів). Мозаїчне скло викладене на гіпсі. 

Конструктивно кіот складається із сірої полірованої ґранітної бази та цокольного ярусу. Середину основної частини конструкції займає патрональна ікона митрополита Платона (рис. 3). По її центру, на другому плані, зверху на хмарі, зображена Богоматір Покрова в білосніжному вбранні. Очі її здійняті до неба. Марія покриває своїм мафорієм схилені для благословення голови святих покровителів – тезоіменитих митрополита – Святителя Миколая Чудотворця і Преподобного Платона Ісповідника. Ідентифікацію святих підтверджують написи розміщені по вертикалі обабіч образу Богородиці. Із західного боку – Св[ятый] Николай Арх[иепископ] Мер[ликийский] Ч[удотворец]. Із східного – Св[ятый] Пр[еподобный] Платонъ Исповед[ник].

Святий Миколай – сивобородий благородний старець, зображений в темно-рожевому одязі із зеленуватою митрополичою стрічкою (єпитрахиль). У руках Миколай тримає розкриту книгу з текстом Святого Письма: «Рече Г[осподь] ко пришедшимъ къ Нему иудеямь: аминь, аминь глаголю вамъ яко слушаяй словесе Моего, и веруяй Пославшему Мя, и мать животъ вечный, и на судъ не придётъ, но преидётъ от смерти въ животъ» (від Іоанна, зачало 16).

Святий Платон стоїть у тому ж положенні в темно-синьому, майже чорному, одязі з темно-коричневою стрічкою (єпитрахиль). Не випадково Платон тримає у руках ікону зі зображенням Хреста Вседержителя. На VІІ Вселенському соборі він активно викривав іконоборчу єресь і захищав шанування святих ікон. За свій сміливий виступ Платон отримав іменування Сповідника.

Ікона митрополита Платона розміщена між двома кубоподібними приземленими колонами, з прямокутними декоративними базами і капітелями. Кіот завершується нагорі митрополичою митрою (рис. 4). У духовному тлумаченні митра символізує собою терновий вінець Спасителя, а також важкий, сповнений спокус і страждань, життєвий хрест священнослужителів.

Колона, арка і митра інкрустовані плоскими і об’ємними ромбами, квадратами і прямокутниками, виготовленими з скляної смальти, що імітують коштовне каміння. Ікона відділена від цокольної основи кіота стрічкою-фризом, прикрашеним геометричним орнаментом у вигляді темно-червоних і білих ромбів із темно-синіх квадратів, що чергуються. Фон фриза – золотий. Зверху й знизу він обрамлює три ряди смужок-джгутів білого, блакитного й золотого кольорів, у середину яких встановлені випуклі молочно-білі кульки. Квадрати відокремлені один від одного вузькими золотими прямокутниками.

У нижній частині кіота прикріплено мідну меморіальну дошку у вигляді плану храму, у вівтарній апсиді якого зображено фланковану рипідами митру і трон із регаліями й орденами владики Платона (рис. 5). Нижче – текст пам’ятного напису: «Здесь погребёнъ 5-го Октября 1891 г. Высокопреосвященный Платонъ Городецкий Митрополитъ Киевский и Галицкий […]». На цоколі із чорного мармуру великий напис «Сооружена усердиемъ казака Ив. С. Кошкина раб. В.Д. Фартусовъ. Москва Хамовники С.Д.».

2018 р. завдяки ремонту електричних мереж, які проводилися в Софійському соборі, вдалося простежити низку раніше невідомих архітектурно-археологічних об’єктів і елементів собору, зокрема цегляний склеп Київського митрополита Платона Городецького.

Склеп являє собою у плані прямокутну цегляну конструкцію: він мав коробове склепіння, а його мурування були виконанні на вапняно-цементному розчині. У його боковій стіні, археологами НЗ «Софія Київська», було зроблено зондаж, через який вдалося здійснити фотофіксацію вмісту склепу. З отриманих фотознімків – склеп у середині зберігся цілісно, без пошкоджень. Так само цілісною виявилася і труна поховання, встановлена на підлогу склепу (на ній виявлено залишки тканинної і латунної обшивки). Дослідниками собору було констатовано, що поховання митрополита від кінця XIX ст. збереглося в недоторканому стані. Отже, на сьогодні офіційно можна стверджувати, що в Софійському некрополі зберігається цілісне поховання митрополита Київського і Галицького Платона Городецького.

Поховання владики Платона Городецького стало останнім у історії Софійського некрополя, а митрополичий надгробний кіот XIX ст. є цінним надбанням української культурної спадщини. Сьогодні кожен охочий може відвідати Софійський собор, занурившись у епоху середньовічної України й «мазепинського» бароко, «почути» далекий відголос наших предків, які творили в стінах храму і поза його межами історію України та її майбутнє, серед яких – і славнозвісний митрополит Київський і Галицький Платон Городецький.

Підготувала Чигирик Інна