Хрещення Русі-України Володимиром Святим і його образ у Софії Київській
Хрещення Русі-України Володимиром Святим і його образ у Софії Київській
Хрещення Русі-України Володимиром Святим і його образ у Софії Київській
28 (15) липня святкуємо пам’ять святого рівноапостольного князя Володимира і Хрещення ним Русі-України. Князь Володимир помер 15 липня 1015 р. і державна пам’ятна дата в Україні на честь Хрещення ним Русі приурочена до дня його смерті. Це – свято вселенського масштабу, яке встановлене в Україні в рамках святкування 1020-річчя Хрещення Київської Русі згідно з Указом Президента України Віктора Ющенка від 25 липня 2008 р. «Про День хрещення Київської Русі-України». Проте ця дата умовна, адже джерела не повідомляють, коли ж саме вона хрестилась. За нашою гіпотезою, день Хрещення Русі-України позначає не дата смерті Володимира, а день його хрещення, до якого приурочені дні освячення двох головних першохрамів Києва – Десятинної церкви (12 травня 986 р.) і Софії Київської (11 травня 1018 р.). Саме в ніч з суботи на неділю (як і належить за канонами), з 11 на 12 травня 989 р. Володимир і його дружинники, як тоді говорили, “вся Русь”, прийняли хрещення. Меморіалами цієї події стали Десятинна церква і Софія Київська.
Точних даних про початок церковного шанування і офіційної канонізації князя Володимира немає. Це й не дивно, адже Візантійська Церква була вельми консервативною у цьому сенсі. Вона канонізувала лише деяких царів, здебільшого тих, чиї імена були пов’язані з Вселенськими соборами. Проте іноді канонізація відбувалася, так би мовити, “знизу”, на місцевому рівні в тих країнах, які входили до лона Візантійської ойкумени. Так сталося в Русі-Україні. На підставі аналізу давньоруських текстів вважають, що першим досвідом церковного твору про святого Володимира була “Пам’ять і похвала князю руському Володимиру”, написана Яковом Мніхом не раніше другої половини ХІ ст. Оскільки Яків говорить, що за його часів не шанували Володимира по заслугах, себто як святого, дослідники вважають, що “Пам’ять і похвала” написана до канонізації Володимира на підставі усного передання, “вельми свіжого і гідного довіри”, причому ця дуже давня пам’ятка складена раніше Початкового літопису. Вважають, що включення імені Володимира в Святці під 15 липня, тобто офіційна канонізація, імовірно, відбулася близько середини ХІІІ ст. Перші надійні свідоцтва про церковне шанування Володимира як святого відносяться до XIV ст.: всі Прологи і богословські книги того часу містять пам’ять святого Володимира під 15 липня. Проте істориками висувалася й версія канонізації Володимира ще за домонгольського часу. Вже в “Слові про Закон і Благодать” митрополита Київського Іларіона, сучасника Володимира і Ярослава, Володимир іменується “блаженним”. Звертаючись до Володимира, Іларіон стверджує, що так народ називає його “з натхненням і без сумнівів, як сам Спас тебе назвав”. Тобто Володимир шанувався людом Русі як святий вже в першій третині ХІ ст. Блаженними Церква називає святих подвижників, слава яких засвідчена самим народом.
Початкова стадія канонізації Володимира мусила супроводжуватися появою перших ікон князя, в основі яких за церковними канонами мав лежати його первообраз, що відображував реальні риси святого. Проте давні зображення Володимира як святого не збереглися. У пізніших пам’ятках він постає сивобородим благовидним старцем, який нічим не нагадує автентичне зображення князя на його монетах. Це пояснюється доволі пізньою офіційною канонізацією Володимира, а відтак – відсутністю тривалої іконографічної традиції. Для визначення часу канонізації Володимира та виявлення його перших портретів ми запропонували залучити найбільш давнє аутентичне джерело – монументальний живопис Софії Київської. Сьогодні відомо, що мозаїки і фрески собору виникли не пізніше 1018 – 1019 рр., тобто в час його створення, оскільки ці дати значаться в найдавніших графіті на стінах Софії. Широке і послідовне прославлення княжого подружжя хрестителів Русі – Володимира Великого і Анни Порфірородної, простежене нами в мозаїках і фресках Софії, засвідчує той факт, що їхні імена готувались до канонізації вже в другому десятиріччі ХІ ст. Володимир і Анна фігурували на княжому портреті в центрі собору як рівноапостольне царське подружжя, що веде Русь до вівтаря Святої Софії Премудрості Божої. В унікальних світських фресках двох сходових веж, що ведуть на княжі хори, зображено укладення династичного шлюбу Володимира і Анни в Константинополі на зламі 987/988 рр., який поклав початок Хрещенню Русі. У південній (чоловічій) вежі показано прийом шлюбного посольства Володимира імператором Василем ІІ, рідним братом Анни, на іподромі – форумі візантійців. У північній (жіночій) вежі зображено коронаційний вихід Анни при її заручинах з Володимиром, коли її як наречену кесаря увінчали царською короною. Ось чому Володимир на своїх монетах і Анна на всіх мініатюрах фігурують в царському облаченні, Анна ж незмінно називається в джерелах царицею. У фресках веж образ Володимира зустрічається багаторазово у численних мисливських і театральних сюжетах, які ілюструють шлюбну обрядовість заручин Володимира і Анни. Цього раніше не знали і сприймали ці сюжети порізно і досить абстрактно, без конкретизації подій і осіб, як такі собі розваги феодальної знаті.
У релігійних сюжетах Володимир і Анна прославляються через їхні святі прообрази як “новий Костянтин” і “нова Єлена”, “новий цар Єзекія” і “праведна цариця” тощо. Великий інтерес становить образ Володимира на фресці нефу Михайлівського вівтаря собору “Явлення архангела Михаїла Ісусові Навину”. Фрески цього вівтаря містять натяк на тему Хрещення Русі, адже архангел Михаїл – покровитель князя і дружини, який вважався помічником християнам у боротьбі з язичниками. Вражає незвичний образ сподвижника і наступника Мойсея – Ісуса Навина, який ввів свій народ у Землю Обіцяну і сприймався прообразом тих християнських правителів, які перемогли варварів. Ця традиція проникла в Русь наприкінці Х ст., де місцеві книжники порівнювали з Ісусом Навином Володимира. На софійській фресці Ісус Навин, що спілкується з архангелом, стоїть попереду своїх воїнів. На ньому – вбрання царственого візантійського полководця: пурпурова мантія поверх воїнських обладунків, на голові – шкіряний шолом з накидкою для шиї. Явно портретований лик Ісуса Навина підкреслено відрізняється своїм нордичним типом від семітської зовнішності супутників. У Ісуса Навина – нависаючі надбрівні дуги, добре окреслений ніс з горбинкою, велике важке підборіддя, відкопилена нижня губа. Прикметне, що як у Володимира на його монетах, у Ісуса Навина акцентовано нижню щелепу з виступаючим масивним голеним підборіддям, що надає йому особливої мужності. Такий портрет не відповідає іконографії Ісуса Навина в інших пам’ятках, де він зображений як явний семіт. Вочевидь софійський образ Ісуса Навина був інспірований волею самого князя Володимира як переможця над язичництвом і будівничого Софії Київської.
1.Володимир на княжому портреті. Замальовка А. ван Вестерфельда. 1651 р.
2.Анна на княжому портреті. Замальовка А. ван Вестерфельда. 1651 р.
3.Коронаційний вихід Анни. Фреска в замальовці сер. ХІХ ст.
4. Володимир (ліворуч) в образі Ісуса Навина на фресці Софії
5. Срібник Володимира. Кін. Х ст.
6. Володимир на українській гривні 1996 р.
Джерела.
Нікітенко Н. Володимир Великий і Софія Київська// Софійський часопис. – Вип.І. Матеріали VIII міжнародної науково-практичної конференції “Софійські читання”. До 1000-ліття пам’яті великого київського князя Володимира Святославича та святих Бориса і Гліба: 1015 – 2015. (м. Київ, 26 – 27 листопада 2015 р.). – К., 2017. – С.306 – 327.
Нікітенко Н. Світські фрески Софії Київської. Таємничий код історії. – Харків, 2017. – 248 с.
Нікітенко Н. Мозаїки та фрески Софії Київської. – К., 2018. – 396 с. Укр./англ. мовами
Нікітенко Н. Володимир Великий на фресках Софії Київської// Матеріали ІХ Судацької міжнародної наукової конференції “Причорномор’я, Крим, Русь в історії та культурі”, присвяченої 100-річчю від народження архітектора-реставратора Є.І. Лопушинської. (м. Київ, 24 – 25 вересня 2020 р.). – К., 2021. – С. 7-31.
Підготувала д.і.н., проф. Н. Нікітенко, завідувач науково-дослідного відділу “Інститут “Свята Софія” НЗСК