ДВОГЛАВИЙ ОРЕЛ У ЛІПНИНІ ДЗВІНИЦІ ТА НА ЦАРСЬКИХ ВРАТАХ СОФІЇ КИЇВСЬКОЇ

У ліпнині, що прикрашає знакову для Києва архітектурно-історичну пам’ятку – Дзвіницю Софії Київської (1697 – 1706),  яку називають Мазепиною, є зображення двоглавого орла, голови якого увінчані царськими коронами, у лапах птах тримає символи вищої влади  — скіпетр та державу.

1. Дзвіниця  Софії Київської. Перший ярус. Вигляд  з площі. 1706 р.

Двоглавих орлів бачимо на першому ярусі Дзвіниці, який зберігся з часів гетьмана Івана Мазепи, за якого її зведено й прикрашено ліпниною в 1706 р. У середині ХVIII cт. два верхніх яруси через їх пошкодження були перебудовані й  також декоровані стилізованою під декор нижнього ярусу  ліпниною, яку вправно виконали  майстри з Жовкви Іван та Степан Стобенські.

1a. Дзвіниця.І ярус

Триярусну софійську дзвіницю з боку Софійської площі  зображено на невеликій і доволі нечіткій акварелі 1840-х рр. М. Сажина, який, мабуть, через технічні чинники   зобразив ліпнину дзвіниці  досить умовно, проте   вгорі першого ярусу все ж  можна побачити чотири темні квадрати, в яких, судячи з їх конфігурації,  вгадуються двоглаві орли.

2. Акварель Сажина

В середині  ХІХ ст. надбудовано четвертий ярус дзвіниці з відповідною за мотивами ліпниною.   Прикметно, що пізніша ліпнина ХVIII та ХІХ ст., хоча засадничо відповідає нижнім ярусам, вже не має тієї соковитості, як оздоби останніх (особливо першого), які  належать добі мазепинського або козацького  бароко. Досить поглянути на колоритні  образи  ангелів  на першому ярусі дзвіниці,  потлумачених як українські парубки у підперезаних козацьких жупанах, аби  відчути тут неповторну добу Мазепи.

Аналогічний символічний знак є й на срібних Царських вратах софійського іконостасу середини ХVІІІ ст., створеного за часів Київського митрополита Рафаїла Заборовського (1731 –1747).

.

3. Царські врата головного іконостаса Софії Київської. Середина XVIII ст.

На жаль, починаючи з ХІХ ст, у світській літературі та суспільній думці, а також деякими сучасними відвідувачами ці символічні знаки  іноді хибно  сприймаються  як царські герби Російської імперії. Нерозуміння феномену цих зображень веде  до появи у нашому суспільстві  неприпустимих  геростратових вимог  знищити згадані зображення. За тоталітарних часів Україна вже  пережила варварське нищення церковних пам’яток і  ці шрами залишилися в нашій культурі й наших душах назавжди. Говорити сьогодні  про необхідність знищення двоглавих орлів  на софійських пам’ятках, внесених до Списку ЮНЕСКО, – це  ігнорувати   його засадничі принципи і  закликати до вчинення  злочину проти не лише нашої, а й світової  культурної спадщини. Передусім завважу, що вищезгадані  софійські  святині були створені в часи  розквіту Української козацької держави – Гетьманщини і обидва  названі діячі були  визначними особистостями нашої історії та  культури, українськими патріотами, щедрими дародавцями, які  розбудовували національну державу та  Церкву. До того ж,  на початку ХVІІІ ст., коли збудовано дзвіницю, відносини Мазепи з  російським царем Петром І різко погіршилися, тож  гетьман, який незабаром повстав проти нього,   аж ніяк не міг  прославляти  тут хижий  російський царат.  Насправді гетьман, який  вочевидь вбачав у образі двоглавого орла на українських пам’ятках історичні символи національної суверенності,    прославляв  Українську державу і  себе як її очільника. Недарма  на його стягові з гетьманської столиці Батурина, який  зберігається в Харківському історичному музеї, фігурує зображення двоглавого орла – символа його влади, якого нагадують  софійські  феномени.

4. прапор Мазепи оригінал

4a. Прапор Мазепи (реконструкція)

Так само знамениту “Тезу на честь Івана Мазепи” 1706 р. (гравюра І. Мігури) увінчує семистовпна ротонда як символ Святої Софії Премудрості Божої, в яку вписано  двоглавого орла.

Як  у такому разі можна зрозуміти появу тут коронованих двоглавих орлів? Звісно,  виходячи з того, де їх розміщено, звідки вони походять і який сенс містять у собі.  Цей архаїчний знак став  символом Візантійської імперії часів правління династії Палеологів (1261 – 1453 рр.), радше, геральдичною емблемою цієї династії   й  означав втілену у Христі двоєдність (симфонію, священну згоду) царської і архієрейської влад. Ця емблема  Палеологів не виникла за їхніх часів на “пустому місці”, бо мала двояке семантичне наповнення,  покладене у  самі підвалини візантійської  державності на початку її існування. У ній втілено дуже давню візантійську ідеологічну доктрину “симфонії влад” як встановленої Богом сакральної побудови правового суспільства Священної християнської держави. Вочевидь так само розумів знак двоглавого орла  й гетьман Мазепа – вірний син Церкви, який  послідовно провадив політику “симфонії влад”, а його соратником і другом був Київський митрополит Варлаам Ясинський. Це вельми чітко простежується в літературі й мистецтві Мазепиної доби. Гетьман як високоосвічена людина добре знав, що ідея симфонії влад, сформульована  ще в  IV cт. у “Церковній історії”, а також в інших працях   візантійського автора Євсевія Памфила (265 – 339),   походить від часів християнізатора Візантії імператора Костянтина Великого (272 – 337), другом  і сподвижником якого був св. Євсевій Памфил, єпископ Кесарійський. Проте сам знак, що асоціювався з Сонцем, могутньою  державною владою, виник на Ближньому Сході ще в ІІІ – ІІ тисячоліттях до Р.Х,  разом із першими на землі державами і став божественим або царським знаком задовго до правління Костянтина Великого, а тим паче –   Палеологів. Після падіння Візантії у 1453 р. двоглавий орел як символ почав існувати одночасно у двох площинах – світській і церковній. З одного боку, політичного, він став геральдичним символом Імперії, а з іншого, духовного – Церкви. За часів пізнього середньовіччя й нової доби ним у якості герба  почали користуватися монархи, які претендували на спадщину Римської або Візантійської імперії. Так, він став  гербом Священної Римської Імперії Германської Нації (а після її ліквідації – Австрійської Імперії).  Двоглаві орли  аж ніяк не могли прийти туди з Москви, або ще пізніше – з Петербургу.    У різні часи двоглавий орел входив до гербів балканських держав, що виникли на колишніх візантійських територіях: Сербії, Чорногорії, Югославії, Албанії тощо і означало їх історичну тяглість від Візантії, силу й суверенітет. Лише наприкінці ХV cт. цю емблему привласнило собі  Московське князівство (з 1547 р. – Московське царство).  Вважають, що його  привезла з собою до Москви друга дружина великого московського князя Івана ІІІ, бабця царя Івана ІV Грозного Софія (Зоя) Палеолог (1455-1503), яка походила з династії візантійських імператорів Палеологів. Вона була племінницею останнього імператора Костянтина ХІ і після його загибелі та падіння Константинополя  у 1453 р. жила під опікою Папи Римського, а у 1472 р. привезла цей символ з Рима до Московії.  Невдовзі після весілля із Софією Палеолог Іван ІІІ почав карбувати на своїх печатках візантійського двоглавого орла як символ начебто легітимно успадкованої ним з Візантії  священної  царської влади. Цю  традицію  підхопили його спадкоємці й наступники на троні. Коли за Петра І у  1721 р. була створена Російська імперія, двоглавий орел став її державним гербом, який  у 1993 р. з певними  видозмінами було  успадковано  сучасною Росією.

Одначе для правильного розуміння наявності  даної емблеми  на згаданих софійських церковних   пам’ятках не можна забувати того, що після падіння Візантії у Православній Церкві,  яка звідти походила, цей символ передусім   набув духовного,  архієрейського значення. Таке сприйняття  відтоді поширилося у країнах  візантійського культурного ареалу і  численні зображення двоглавого орла вже як суто церковного символу можна, наприклад, бачити на Афоні, в Болгарії, Сербії, Румунії, Македонії на Кіпрі та в інших східно-християнських  країнах. Цей духовно-ієрархічний символ став прикрашати дзвіниці, архієрейські престоли, іконостаси, Царські врата,  горні місця, килимки-орлеці тощо, адже  Главою Церкви  є  небесний прообраз  архієреїв  Ісус Христос  —  Цар Слави і Великий Архієрей, Який під час Літургії виходить з Царських врат вівтаря до вірян  у Святих Дарах, щоб причастити їх Своїми Тілом і Кров’ю. У невеличких медальйонах на стулковій планці софійських Царських врат (т.зв. “стрілі”) зображено один над одним  ветхозавітних святих царів, які є прообразами Христа як Царя царів у образі коронованого двоглавого орла. Так само двоглавими орлами позначають і в’їздні або тріумфальні  дзвіниці, які  відповідно мають тріумфальну  арку, через яку прочани йдуть  до  кафедрального храму назустріч Христу.  На  софійських срібних Царських вратах  розміщені на них позолочені  фігурки  символічно зображують Древо Єсеєве (батька царя Давида) – канонічний іконографічний сюжет священного  родоводу Ісуса Христа від святого царя Давида, що сидить на троні (долу)  до самого Ісуса  як Царя Слави і Великого Архієрея, якого втілює у собі  зображений вгорі коронований двоглавий орел. Тобто в духовному сенсі  двоглавий орел  тут є  священним церковним символом  Самого Ісуса Христа.

Оскільки Христос є прообразом архієреїв, бачимо увінчаного короною  двоглавого орла як патріаршого символу Константинопольської Православної Церкви над входом до церкви Св. Георгія в Стамбулі, де знаходиться резиденція Константинопольського патріарха.

5. Кафедральна церква Св. Георгія в Стамбулі. XVI ст.

Двоглавий орел як патріарший символ позначає також резиденцію католікоса Вірменії. У православній і греко-католицькій Церквах круглий орлець (килим Орла) донині стелять під ноги єпископа в кожному місці, де він перебуває в храмі. Тому ці геральдичні знаки Христа Царя Слави і Великого Архієрея на софійській Дзвіниці та Царських вратах Софії Київської маємо, поза сумнівами, сприймати не як царський герб Росії, а як духовний генетично візантійський,  згодом – український архієрейський (митрополичий) символ, адже Софійський собор від самого початку свого існування був кафедральним храмом Київської митрополії, яка входила до складу Константинопольського патріархату. Це історично обумовлене підпорядкування, що ввело Православну Церкву України до лона Вселенської Церкви, відновлено в   2019 році. У 2008 році Вселенський Патріарх Варфоломій І освятив відреставровані Царські врата у Софії Київській і, зрозуміло, не був здивований зображенням двоглавого орла на Царських вратах головного вівтаря собору.

Тому двоглаві орли у якості церковного, а не державного символу влади з’являються у нас не з Москви і Петербурга, а з Константинополя й Афона.

6. Монастир Св. Неофіта ХІІ ст. на Кіпрі. Напольна мозаїка

Вони є не  просто нагадуванням про Візантію, звідки до нас прийшла Христова віра, але священним знаком вищої  духовної  влади. Московія та її пряма спадкоємиця Російська імперія, а услід за нею – сучасна Росія  привласнили  собі давній візантійський символ як державний герб, щоб задавнити та звеличити власну історію та ствердити себе як імперію. Тож даний факт зовсім не означає, що маємо зліквідувати ці символічні церковні зображення на унікальних софійських пам’ятках історії і культури, які зберігають свою автентичність і є перлинами нашої національної культурної спадщини.

7. Грецька кафедральна церква Св. Софії  в Лондоні. Напольна мозаїка. 1882 р.

8. Сучасний грецький орлець.

Д.і.н., проф. Надія Нікітенко