7 квітня  відзначаємо  Благовіщення  Пресвятої Богородиці – престольне свято Золотих воріт  

7 квітня  відзначаємо  Благовіщення  Пресвятої Богородиці – престольне свято Золотих воріт  

Виявляється, що Золоті ворота Києва, як і всі храми,   мали своє престольне свято, на що ніколи не звертали увагу. Це велике дванадесяте свято  Благовіщення Пресвятої Богородиці, яке відкриває собою історію Спасіння і є третім  за значенням святом після Великодня і Різдва Христового.  Тому  саме Благовіщенню  присвячено надбрамну церкву, яка увінчує пам’ятку і  є її святим престолом.  Згідно з літописом «Повість врем’яних літ» (далі ПВЛ) існує традиція датувати Золоті ворота 1037 роком і вважати їх спорудою Ярослава Мудрого. 1037 рік хибно вважають найдавнішою згадкою про пам’ятку. Насправді   найдавніша звістка про Золоті ворота Києва міститься під 1018 роком у сучасній ПВЛ польській хроніці Аноніма Галла (поч. ХІІ ст.). У ній суголосно з літописом і німецькою хронікою Тітмара Мерзебурзького (1018 р.) розповідається про війну за владу  Ярослава Новгородського з його братом  Святополком Київським, якого підтримав тесть – польський князь Болеслав І Хоробрий. 14 серпня  1018 р. вони взяли Київ, але самі ворота не брали, бо кияни, які бачили в Ярославі узурпатора з Півночі,  відкрили їх переможцям і Болеслав ударив мечем об Золоті ворота на знак захоплення міста.  Від удару меч вищербився,  звідси його назва – “Щербець”. Цей коронаційний меч польських коро­лів зберігався в першій столиці Польщі Гнєзно і став одним із символів Польського королівства. Тож  найдавніша  звістка 1018 р. про Золоті ворота є цілком достовірною. Рубання (кресання) мечем Золотих воріт, що зустрічається в літописах і легендах, у середньовіччі означало не тільки завоювання Києва — такий жест був знаком наруги, святотатства, тому що Золоті ворота були сакральним гарантом неприступності міста.

  Результати сучасних досліджень показують, що будівництво київських укріплень із Золотими воротами було розпочате й майже здійснене  Володимиром Великим, справу якого завершив  його син Ярослав. Як і Софійський собор, укріплення із Золотими воротами та надбрамним храмом виникли наприкінці правління Володимира — на початку княжіння Ярослава у 1011-1022 рр. То були священні роки Кіріопасхи, коли, як і в день Воскресіння Христа,  містично  співпали  Благовіщення і Великдень, що буває дуже рідко. Якщо проаналізувати літописний запис 1037 р., де спочатку говориться про будівництво “города великого” (тобто укріплень) із Золотими воротами та Софії, і лише після цього — про надбрамну церкву Благовіщеня, можна дійти висновку, що деякий час головні ворота нової київської фортеці  функціонували без надбрамного храму. Судячи з усього, так було недовго, лише кілька років. Недарма сучасник побудови Золотих воріт митрополит Київський Іларіон у своєму “Слові про Закон і Благодать” називає ворота не Золотими, а Великими, позаяк пізніша назва (Золоті) з’явилася, напевне, після зведення надбрамного храму із позолоченим куполом. Якщо Володимир побудував Золоті ворота, то Ярослав звів на них церкву Благовіщеня, освячену на Кіріопасху 1022 р. У цей день Іларіон промовив в церкві Благовіщення  перед київською елітою своє  “Слово”, складене на два тексти, які читалися на Благовіщеня і Великдень, що тоді  збіглися.

Золоті ворота Києва так само, як і однойменна головна брама Єрусалима, Константинополя, Тріра, Спалато (Спліта), а дещо пізніше — Володимира-на-Клязьмі, сприймалися “вратами Спасіння”. Вони являли собою бойову вежу із проїздом, яку вінчала надбрамна церква Благовіщення. У літературі поширена думка, що надбрамні храми — споруди, властиві винятково давньоруському зодчеству. Історик архітектури Ю. Асєєв вважав, що будівництво надбрамних церков не було типовим для візантійської архітектури, не характерне воно й для Європи цього часу. Насправді є непоодинокі приклади того, що надбрамні храми існували у Візантії, на Афоні і в Європі. Сам тип будівлі, що поєднує у собі ворота й храм, цілком вірогідно, запозичений з Візантії.

Згідно з біблійною традицією, Золоті ворота — це ті, через які у Вічне місто (Єрусалим) в’їхав Христос, себто вони є Вратами Господніми. Так величається Богородиця, якій присвячено храм над Золотими воротами Києва. Через них, тобто “через Богородицю”, входили до міста. Коли сонячні промені проникали в проїзд, люди вірили, що через Золоті ворота входить у місто Христос Спаситель – Сонце Правди, що символізувало вічний тріумф християнства. Від Золотих воріт до Св. Софії йшов  шлях тріумфу, що був головною вулицею Києва. Тріумфаторів-переможців і почесних гостей кияни зустрічали біля Золотих воріт хресним ходом, несучи ікони та корогви й співаючи церковні гімни. Процесія прямувала до Софійського собору, де її зустрічав Київський митрополит з мощами святих і церковними реліквіями. Хресні ходи завершувалися входом у головний митрополичий собор “яко в Горній Єрусалим”. У соборі правилася урочиста служба, освячена грандіозними мозаїчними образами Христа Вседержителя та Богородиці Оранти – Нерушимої Стіни. Так вже  у другому десятиріччі ХІ ст. народилося священне осердя Києва як Нового Єрусалима. Золоті ворота Константинополя та інших міст, в тому числі й Києва, як найбільш священні, такі, що походять від єрусалимського прототипу, мали особливий містозахисний сенс. Ось чому в Константинополі і Києві вони були розміщені з боку поля, звідки завжди чатувала небезпека, і ось чому вороги всіляко намагалися взяти місто через Золоті ворота, аби позбавити його вищого Богородичного захисту. Головні ворота в Києві названі Золотими, безперечно, за аналогією з головними міськими воротами Царгорода. Топоніміка будівель, приведена літописцем у статті 1037 року (Софійський собор, монастирі св. Георгія й св. Ірини, Золоті ворота), успадковує константинопольську. Аналогія простежується не тільки у назвах храмів і воріт, але й в ідеях містобудування та планувальної структури “міста Ярослава”. Володимир і Ярослав прагнули побудувати не просто місто, а столицю християнської держави, подібну до Константинополя — Нового Єрусалима. Місто було задумане як цілісний архітектурний ансамбль, одне гармонійне ціле, замкнуте кільцем оборонних споруд. Архітектура Києва того періоду створює образ єдиного священного простору, у центрі якого в храмі Святої Софії предстояла Христу Богоматір Оранта — як персоніфікація ідеальної Церкви і  перша жителька Небесного Єрусалима, що вводить у нього русичів-неофітів. І образ Богоматері Оранти в Софійському соборі, і Золоті ворота із церквою, що також уособлювали Богородицю, як і перша київська церква Богородиця Десятиннa X ст., свідчили про сприйняття візантійської ідеї про Богородицю як покровительку міст. На символічне значення церкви на Золотих воротах  вказують і пам’ятки давньоруської літератури. У заключній частині “Слова про Закон і Благодать”, прославляючи Ярослава Мудрого, митрополит-«русин» Іларіон, звертаючись до Володимира, говорить про завершення Ярославом будівництва оборонних споруд і Благовіщенської церкви: “І славне місто твоє Київ величністю, як вінцем, увінчав. Віддав людей своїх і град святій, всеславній, скорій на поміч християнам, Святій Богородиці. Їй же і церкву на Великих воротах створив в ім’я першого Господського празника святого Благовіщення”. Вітання ангела Діві Марії Іларіон переадресовує місту: “Радуйся, благовірний, граде, Господь із тобою!” Ці слова означають Втілення Христа через Богородицю, прихід Його на київські терени.

У давнину, успадковуючи візантійську традицію, на брамах розміщували священні зображення. Немає сумнівів, що  на фасаді Золотих воріт було розміщено фрескове або, радше, мозаїчне зображення Богоматері. Про нього згадує літопис, розповідаючи про воєнні дії 1151 року. Великий князь Ізяслав Мстиславич разом зі своїми союзниками — князями В’ячеславом Володимировичем та Ростиславом Мстиславичем — біля Золотих воріт вели переговори з послом Юрія Долгорукого. Під час переговорів В’ячеслав, озирнувшись на святу Богородицю, що була над Золотими воротами, мовив: “А їй нас судити, Пречистій Владичиці, із сином своїм і Богом нашим, у сей вік і в будучий”. Імовірно, на Золотих воротах містилося зображення Богоматері з Немовлям (Одигітрії). У травні 2016 року на фасаді Золотих воріт Національним заповідником “Софія Київська”, підтриманим державною і церковною владою та широкою громадськістю, встановлено мозаїчне панно “Богородиця Нікопея”, і ця подія отримала великий резонанс у суспільстві. Автор  панно — заслужений художник України Л. Тоцький, науковий консультант — д. і. н. Н. Нікітенко. Марія тримає Немовля Христа перед собою, наче щит. Ікона “Богородиця Нікопея” (Переможна) вважалася чудотворною, такою, що береже народ і державність. Отже, встановлення цієї ікони на Золотих воротах Києва має для нас глибоке символічне значення.

Джерела.

Нікітенко Н. 1000-річчя Золотих воріт// Православ’я в Україні: Збірник матеріалів VІ Міжнародної наукової конференції, присвяченої 1000-літтю духовних зв’язків України з Афоном (1016–2016 та 25-літтю Помісного собору Української Православної Церкви (1–3 листопада 1991 р.).  К.: [Київська православна богословська академія], 2016. С. 694–702.

Нікітенко Н. Ікона “Богородиця Нікопея” на Золотих воротах як захисний символ Києва// Славістична збірка. Вип.2. К., 2016.  С. 282 – 292.

Підготувала  Надія Нікітенко

 

Никитенко Н.Н. Русь и Византия в монументальном комплексе Софии Киевской: Историческая проблематика. К, 1999.  294 с. (С.199-224).

 

Надія Нікітенко

                                                  

Золоті ворота на макеті Києва Х — ХІІІ ст. Автор Дінора Мазюкевич.

Золоті ворота з напільного боку. Павільйон-реконструкція.

Золоті ворота з боку міста. Павільйон-реконструкція.

Давнє мурування в проїзді Золотих воріт.

Болеслав Хоробрий вдаряє мечем по Золотих воротах. З картини Ф. Смуглевича. 1787 р.

Мозаїчне панно “Богородиця Нікопея”. Автор Леонід Тоцький. 2016 р.