14 травня – пам'ять священномученика Макарія Київського

14 травня – пам’ять священномученика Макарія Київського

Головна » Новини » 14 травня – пам'ять священномученика Макарія Київського

14 травня – пам’ять священномученика Макарія Київського

Святі мощі митрополита Макарія – великого київського святого 430 років шанувалися в Софії Київській. Його благословенний хрест є цінним раритетом фондів Національного Києво-Печерського заповідника. Макарій жив у важкі для України часи. У XIV ст. Південно-Західна Русь, що підпала під владу Литовської держави, вельми страждала від руйнівних татарських наїздів. Православна Церква перебувала тоді в занепаді й потерпала від католицької експансії, внутрішніх чвар і розорення своїх маєтностей. Небезпека від татарських набігів призвела до того, що південноруські митрополити майже не жили в Києві, маючи осідок у столичному Вільні або Новогрудку під Вільном. Навесні 1416 р. Київ був спустошений і спалений ординцями Едигея, а 1482 р. – кримським ханом Менглі-Гіреєм. Як і попередні Київські митрополити литовської доби, Макарій резидував у Вільні та Новогрудку під Вільною, але опікувався Софією Київською – древньою “митрополією руською”. Навесні 1497 р. Макарій поїхав до Києва, аби відродити розорений татарами свій кафедральний храм. Подорож до Києва в ті часи була небезпечною. Наприкінці квітня 1497 р. митрополит Макарій у супроводі кількох духовних осіб та нечисленної охорони, проїжджаючи вздовж річки Прип’ять, зупинився у селі Скриголов (Стриголов), що знаходилось неподалік від міста-фортеці Мозиря на річці Бчичі (нині це село Скригалов Мозирського району Гомельської області Білорусі).1 травня 1497 року, коли митрополит Макарій правив Божественну літургію в храмі с. Скриголова, напали татари. Святитель закликав паству рятуватися, а сам залишився служити біля вівтаря й прийняв мученицьку смерть. Татари зарубали його, відтявши ступню правої ноги, ліву руку та голову. Останки Макарія були перевезені в Київ і поміщені в соборі Св. Софії, який він прагнув відвідати й підтримати. Його мощі поклали в раку, встановлену перед південним бічним вівтарем архангела Михаїла, патрона Києва й помічника християнам у їхній боротьбі з невірними. Як мученика за віру, Макарія канонізували, однак час цієї акції невідомий. З повідомлення Еріха Лясоти від 1594 р. ясно, що вже тоді Макарія шанували в Києві як святого, адже тіло його зберігалося нетлінним і відкрито почивало в храмі, де його показували прочанам як святиню. Тут, де архангели вічно славили святого митрополита, було створено присвячений йому цілий просторово-символічний ансамбль. Рештки цього ансамблю, що згодом поринув у забуття, бачимо донині. Виявляється, що у Софії збереглися кілька пов’язаних з ним унікальних живописних сюжетів ХУІІ – ХУІІІ ст., про що раніше навіть не знали. Ми атрибутували їх наприкінці ХХ – на початку ХХІ ст. Зокрема у Михайлівському вівтарі Софії бачимо три сюжети із зображенням архангелів. Найбільш ранній з них, що зображує архангела із сувоєм, намальовано на південній стіні нави вівтаря. Це – фрагмент композиції із зображенням двох архангелів, що стоять біля врат вівтаря. Цей унікальний темперний живопис виник на замовлення митрополита Петра Могили над ракою з мощами святого митрополита Макарія Київського. Композиція натякала на архієрейське служіння Макарія з ангелами в Церкві Небесній. Поруч, на пілоні стовпа в ногах раки Макарія, вже в 1725 р., намалювали зображення архангела Єгудиїла з сувоєм і короною в руках – явний натяк на небесне вінчання священномученика Макарія. Архангел у правій руці тримає прикрашену коштовностями зубчасту корону, у лівій – розгорнутий догори сувій з написом, що нині не прочитується. Зображенню притаманні пластичні, енергійні форми, яскравий колорит, український тип обличчя і вбрання. Ще два сюжети збереглися в стінопису “капели Мазепи” і виникли на замовлення гетьмана: іконний образ св. Макарія Київського і “Мученицька загибель митрополита Макарія”. В софійському іконостасі ХУІІІ ст., на одвірку Царських врат, збереглася чудова ікона “Священномученик Макарій Київський”.

Мощі св. Макарія прославилися своїми чудами. З “Тератургими” (1638 р.) дізнаємося про чудо, яке на початку митрополитства Петра Могили сталося біля оточеної образами ангелів раки Макарія: “Року 1634 для гідного відправлення в цій церкві другого дня Воскресіння Господа Христа, переможця над смертю, рано в понеділок цього свята побожний отець Антоній Святогорець, на той час паламар софійський, згідно чину відправи богослужінь східного обряду пішов до намісника митрополита – на той час велебного Костянтина Негребецького. Взяв у слуги Божого благословення для того, щоб дзвонити і запалити свічки і все те, що належить приготувати до утрені. Взявши, послав молодшого брата, щоб він повідомив народу дзвонами час слави Господньої. А сам із ще не охрещеним на той час татарином пішов до самої церкви із запаленою свічкою. Увійшовши туди, побачив вогонь, що виходив із гробу архієпископа Макарія. митрополита Київського, Галицького і всієї Русі і ясно освітлював церкву. Стривожений побаченим, побіг до старшого і про все розповів. Той, зібравши побожну братію і бажаючи показати їм це чудо Господнє і знак особливої ласки Божої, пішов з ними до дому молитви, Ледь побачивши цей вогонь, підійшов до гробу отця святого мученика (він бо шаблею татарською за визнання віри в Господа Христа був обезголовлений), його з усіма разом цілував і славив Господа, який різними способами прославляє своїх угодників”(переклад Н. Сінкевич).

У “Тератургімі” описуються ще три чуда від мощей Макарія: чудесне світло, відправлення ангелами Божественної Літургії та двохразове запалення свічок у соборі, коли уніати не правили тут служби. Вшановуючи пам’ять митрополита, у 1897 р. київська громада звела на Татарці дерев’яний храм на його честь, який існує донині. Мощі Макарія шануються у Свято-Володимирському соборі Києва як велика національна святиня.

Джерело: Нікітенко Н. Ангели Софії Київської. К., 2019.

Підготувала д.і.н., проф. Н. Нікітенко, завідувач науково-дослідного відділу “Інститут “Свята Софія”