Кавування митрополита Арсенія (Могилянського)

Напевно багато із вас полюбляє розпочинати день із чашки чаю або кави. Вживання цих напоїв на теренах України зазнає поширення з кінця ХVII cт. У ХVIIІ cт. кава продовжує бути напоєм для заможних гурманів. Кава та чай у цей час стають частиною етикету спілкування між церковною елітою. Разом із листами надсилали дарунок, часто ним виступав пакуночок чаю або кави – як прояв особливої поваги. Тож не дивно, що поціновувачем цих напоїв був Київський митрополит Арсеній (Могилянський) (1757-1770 рр.). Те, що вживання чаю та кави було важливим у житті архієрея говорять обов’язки одного з лакеїв митрополита. Та до організації кавування були залучені і інші працівники архієрейського дому.

У часи митрополита Арсенія (Могилянського) закупівлею продуктів у київських купців та на ринках займався  кафедральний шафар. Шафарем називали економа або прикажчика у шляхетних помістях, термін був поширений на землях, зокрема і українських, які входили до Великого князівства Литовського та Королівства Польського. Для покупок шафар отримував гроші зі скарбниці. Кошти видавали працівники кафедральної контори: архідиякон та кафедральний писар. Останні, перед видачею грошей, погоджували у митрополита список витрат.

Шафар нотував всі покупки та здавав звіт до кафедральної контори. Деякі звіти збереглися до наших днів. З них і стало відомо про те, що 14 грудня 1759 року куплено шафарем ієродияконом Амвросієм 2 пуда (32,760 кг) цукру за 24 рубля та «кофе» 1 пуд (16,380 кг) за 12 рублів. Для порівняння ціни на інші товари закуплені для митрополичого дому: 1 пуд перлової крупи – 1,6 рублів; 28 шт. окунів – 27 коп..; кахля мальована – 5 коп. Після закупки кави та цукру їх видавали для приготування лакею. З реєстру від 4 липня 1758 року знаємо, що служитель – лакей Лука Андрійович, окрім загально домової служби, повинен бути «въ приборе чайного и закусокъ», за його роботою наглядав дворецький. В іншому документі пояснюється, що один із лакеїв мав обов’язок наглядати за чайним і кавовим фарфоровим посудом та повинен готувати ці напої.

З наступних сторінок архівної справи дізнаємося про ще одне ім’я архієрейського лакея – Наума Подолинського. На роботу лакеєм прийняли його  28 жовтня 1760 р, а 15 січня 1761 р. перевели на посаду «кофешейника». Напевно, ця назва походить від англійських слів «coffee shaker», що в перекладі означає «кавоварка». Тобто, впродовж наступних чотирьох років служитель Наум робив каву для митрополита Арсенія (Могилянського). 20 квітня 1765 року у зв’язку із слабким здоров’ям Науму стало тяжко виконувати даний послух, тому просить його звільнити. Архієрей погодив це звернення та переводить Наума «къ креденсу».

Креденс (або буфет) – це вид меблів для зберігання посуду, для якого характерно наявність стільниці з нішею під верхньою секцією. Саме такий буфет ви можете побачити в експозиції музею «Будинок митрополита» Національного заповідника «Софія Київська».

Новим «кофешеником» призначили лакея Данила Сташевського. Розпочав роботу в архієрейському домі з 1 квітня 1764 року на посаді лакея та завідував креденсом. Розпочавши готувати каву отримав у помічники новоприйнятого Григорія Белфеева. Однак, Данило пропрацював не довго, 18 жовтня 1765 року за власним бажанням був звільнений та попрохав видати йому атестат (довідку) про роботу у домі. Для видачі атестату хрестовий ієромонах Орест написав записку у якій вказав, що Данило будучи лакеєм і кофешейкером поводився чесно і добре виконував доручену роботу. Напевно, у той час хрестовий ієромонах окрім основного послуху  (очолював богослужіння у домовій церкві митрополичих покоїв), також наглядав за роботою лакеїв.

За свою роботу лакеї отримували річну грошову винагороду, розмір якої визначав митрополит індивідуально та коливався від 15 до 30 рублів. Лука Андрійович мав 30 руб., Наум Подолинський – 20 руб., а от новоприйнятому Григорію Белфееву, помічнику кофешейкера, встановили оплату 5 рублів на рік. Також, на кожен день з архієрейської скарбниці на кормову порцію видавали по 1 коп. Всі лакеї отримували з господарства Софійського монастиря м’ясо, а у дні посту – рибу. З вересня 1762 року замість риби та м’яса з кафедральних монастирських доходів почали видавати щомісячно на харч по 2 коп. на день на одну людину. Додатково, з монастирської пекарні видавали на день 6 хлібин на 8 чоловік: дворецького, двох келійників, п’ять лакеїв. Обов’язковим пунктом майнового забезпечення був одяг. Його лакеям видавали раз на три роки. Набір складався з одного комплекту щоденного одягу, одного святкового комплекту та верхнього одягу – карунової єпанчі (широкий безрукавий круглий плащ із капюшоном із товстого цупкого німецького сукна).

Зичу всім смачної кави!

Довідку підготував науковий співробітник НЗСК Денис Борисов.

 

Фото 1. Фрагмент звернення Наума Подолинського. ЦДІАК України, ф. 127, оп. 153, спр. 61 Дѣло о лакеяхъ Его Преосвященства, арк. 51.

Фото 2. Дві фарфорові чайні пари у експозиції музею «Будинок митрополита» НЗСК. Німеччина, Берлінська Королівська Фарфорова Мануфактура, поч. ХІХ ст.

Фото 3. Буфет у «сільському стилі» з масиву ясеня та дубу, кін. ХІХ ст, Франція.