Загадкова ікона забутої церкви

Завітавши до відновленої перлини Софійського заповідника – Будинку митрополита, чисельні відвідувачі із задоволенням роздивляються старовинні інтер єри  та обстановку митрополичої резиденції, знайомляться із побутом  київських екзархів. Але, зайшовши до однієї з кімнат на першому поверсі зі збереженими унікальним стінописом XVIII ст., мало хто звертає увагу на одну з композицій-ікон на південній стіні. Треба згадати, що розписи ці були неочікувано відкриті  софійськими реставраторами під час реставраційних робіт 2005-2008 років і саме вони підказали про призначення цього приміщення. Вибір сюжетів та розташування їх вказувало на розміщення тут Домової церкви митрополита — засновника цієї будівлі, Варлаам Ванатовича. Про те, чому ця церква не згадувалася у офіційних джерелах, що дійшли до нас – окрема історія. А от ікона, яка входила до складу «іконостасних», привертає особливу увагу. За місцем розташування – праворуч від ікони Спасителя – вона є Храмовою іконою Домової церкви. І саме вона дала ключ для розуміння іконографічної програми розпису церкви та її присвяти. Ікона представляє дві постаті на тлі мальовничого пейзажу.У нижньому правому куті на задньому плані – маленька фігура Христа, що стоїть на землі з піднесеною вгору правицею , пальці якої складено у іменословному жест. Ця рука направлена до величної постаті Христа на передньому плані, яка енергійно підноситься догори, тримаючи в руках древко стягу (частина зображення втрачена). Над головами обох фігур – німби. Представлений тут сюжет, атрибутований як «Воскресіння Христове», є рідкісним для православної традиції,  але він є домінуючим у пізньому середньовіччі в західному мистецтві , якому наслідував Ренесанс. Згідно цього іконографічного правила, Христос предстає таким, що міцно стоїть на землі та тримає хоругву Воскресіння з червоним хрестом – ознака перемоги над смертю та дияволом, або ж таким, що парить над розкритим саркофагом у хмарному сяйві зі стягом в руці. Але у такому висвітленні події вбачалася її «заземленість», втрата незбагненності Таїнства.

Воскресіння Христа на третій день після розп’яття – наріжний камінь всього християнського віровчення, на його вшанування відзначається одне з найбільших свят – Великдень. Та в православній іконографії з найдавніших часів немає ікони самого Воскресіння Христова. Святе Письмо не містить опису незбагненного по своїй суті моменту Воскресіння, немає ніяких згадок про те, як саме виглядав Спаситель після Воскресіння. Це є одним з церковних Таїнств. В ранньовізантійському мистецтві з’являються сюжетні композиції, які ілюструють євангельські сюжети явлення Христа після Воскресіння. Так з’являються сюжети явлення Ісуса Христа своїм учням -«Явлення ангела жонам-мироносицям», «Явлення Христа двом Маріям», «Увіровання Фоми», «Відіслання апостолів на проповідь» та «Зішестя до пекла».Але іконографія більшості з цих сюжетів достеменно не відповідала богословському, сотеріологічному змісту цієї події. Уся складність іконографії Воскресіння в тому, щоб нагадати: Христос – і Той, що воскрес, і Той, що воскрешає. Найбільш повно розкрити цю тему дозволило іконографічне вирішення теми в сюжеті «Зішестя до пекла». Саме ця ікона є святковою іконою Великодня у православній Церкві. На головному дійстві – Зішесті Ісуса Христа після Воскресіння до пекла та визволення звідти праотців – акцентується композиційна побудова цього сюжету.

Повертаючись до сюжету з софійського Будинку митрополита, можна вважати його самобутнім зразком церковного живопису, у якому художник  втілив богословську ідею благочестивого Воскресіння Христового, тактовно обминувши суперечливі для теологів деталі та ніби «відірвавши» його від традиційних атрибутів земного буття. Ми не бачимо тут ні інших, звичайних для цього сюжету дійових осіб, ні жодних погребальних атрибутів. Головна подія – Воскресіння – передана в алегоричній формі. Перед нами Христос в двох іпостасях – земній та небесній, але вони нероздільні. Нагадується про нерозривність Сина Божого з родом людським та опікування цим «стадом малим», якому Отець Небесний заповідав Царство Небесне.

Автор – Ірина Вільчинська