Забуті сторінки з історії Заповідника

Ще до Другої світової війни  пам’ятки Заповідника були в аварійному стані, особливо непокоїли руйнування Софійського собору, який не мав суттєвих ремонтів з 1920-х рр. В аварійному стані був собор і на момент зайняття радянськими військами Києва в листопаді 1943 р. – наслідок байдужості німців до нагального вирішення цього питання за часів їхнього володарювання. Як відомо, більшовики позиціонували себе рятівниками культури від гітлерівців тому радянська влада мала б вжити заходів, щоб відремонтувати пам’ятки Софійського ансамблю. Для цього на базі пам’яток ансамблю створили Заповідник, який увійшов до складу Академії архітектури УРСР. На ремонтно-реставраційні роботи надавалися досить значні кошти, які сягнули понад 3 млн. крб. за період 1944–1949 рр. Але в 1948 р. стався конфлікт між керівництвом Заповідника та Академією архітектури, який став відомим громадськості зі шпальт всесоюзної газети «Радянське мистецтво», в якій опублікували листа Н. Кучми, помічника директора Софійського заповідника, та виконроба по Софійському заповіднику Н. Дячковського. Автори листа обвинуватили керівництво Академії архітектури УРСР у тому, що воно халатно поставилося до питання ремонту собору, а також на свій розсуд витрачало кошти та ресурси, надані на його ремонт; внаслідок таких дій більшість пам’яток Заповідника, а серед них і собор, перебували в аварійному стані. Окрім цього, Н. Кучма та Н. Дячковський вимагали покарати винних у цьому, натякаючи на керівництво Академії на чолі з лауреатом Сталінської премії академіком В. Заболотним.  Наслідком конфлікту стала масштабна перевірка Міністерством державного контролю УРСР щодо витрат по Софійському заповіднику під час якої були встановлені значні фінансові махінації та зловживання, здійснені як підрозділами Академії архітектури УРСР, так і співробітниками Заповідника.  Конфлікт завершився тим, що керівництво Академії архітектури УРСР звільнило директора заповідника Г. Говденка та його однодумців. Однак звільнені продовжували оскаржувати такі дії до органів влади, але безуспішно. Натомість керівництво Академії не зазнало жодного покарання, хоча всі махінації та зловживання щодо ремонтів не могли відбуватися без його відома як верховного розпорядника коштів установи. Аналіз документів дозволить з’ясувати справедливість дій щодо керівництва Заповідника, а також встановити основні причини того, що пам’ятки Заповідника були в аварійному стані, а відтак і реальну зацікавленість радянської влади у порятунку культурного скарбу світового значення.

Автор – Олександр Костючок