Галина Сильвестрівна Севрук — унікальна постать української культури!

Крізь тьму неволі, тьму облуди Боги виходять в світ, у люди, З ескортом віщих оберег!    Іван Світличний

Севрук Галина Сильвестрівна – скульптор-монументаліст, кераміст, графік, живописець, член Спілки художників України, заслужена художниця України, лауреат премії Української асоціації незалежної творчої інтелігенції ім. В. Стуса (1991), премії ім. митрополита А. Шептицького (1994).

Галина Сильвестрівна народилася 18 травня 1929 р. у місті Самарканді (Узбекистан), де тоді у вимушеній еміграції, ще від 1920 року, перебувала її родина. Батько – Сильвестр Мартинович був архітектором, мати – Ірина Дмитрівна (з роду Григоровичів-Барських) була великим поціновувачем мистецтва. (Григоровичі-Барські – архітектори, будівничі, підприємці художньої порцеляни. Василь Григорович-Барський (1701-1747), нащадок Барських, які оселилися в Києві на Подолі ще за гетьмана Хмельницького, відомий світові як антіохійський монах, мандрівник, філософ, перекладач та історик. Завдяки культурологічним розвідкам і начеркам цього відомого історика в Україні вперше дізналися про святі місця Європи, Азії та Африки, про особливості й винаходи іноземних зодчих. Його молодший брат Іван (1713-1785), відомий архітектор доби українського бароко, вирізнявся масштабним конструкторським мисленням, вишуканим естетичним смаком. За його проєктом проведено відбудовчі роботи в 1748-1760 рр. у Кирилівській церкві, пам’ятці XII ст., завдяки яким храм набув рис притаманних українському бароко).

1930 року сім’я Галини Севрук переїхала до України (спочатку до Харкова, а під кінець війни – до Києва). Закінчивши в 1959-му художню школу при Київському державному художньому інституті, Галина Сильвестрівна здобула диплом живописця. Відмовивилася портретувати партійних діячів, перетворюючи їх на ідолів, обрала гідний шлях пошуку душевної і мистецької гармонії. Її формування як особистості було обумовлене передовсім участю в Київському клубі творчої молоді «Сучасник», спілкуванням із тими, кого називаємо шестидесятниками-нонконформістами.

З 1960-х років Севрук шукала нових шляхів у мистецтві. Водночас поряд із творчими пошуками займалася самоосвітою: вивчала українську мову, історію України й українське мистецтво, читала літературний самвидав, твори заборонених українських письменників. Галина Севрук стояла біля джерел виникнення Клубу творчої молоді «Сучасник» у Києві, брала активну участь у проведенні його заходів, зокрема вечорів, присвяченим репресованим письменникам, акторам, художникам (Л. Курбасові, М. Кулішу, В. Симоненку). У клубі її друзями стали І. Світличннй, В. Симоненко, А. Горська, Л. Семикіна, В. Стус, Є. Сверстюк, В. Чорновіл, І. Дзюба, В. Кушнір та інші.

Працюючи 1964–1985 роках в керамічній майстерні Академії архітектури на території Національного заповідника «Софія Київська», під впливом Ніни Федорової, як керівника майстерні, і її чоловіка, мистецтвознавця П. Мусієнка, перейнялася творчими інтересами й ідеалами діячів «Розстріляного відродження». Там же в вона створила перший керамічний твір – «Плач Ярославни». Разом із О. Заливахою, А. Горською, Л. Семикіною і Г. Зубченко у 1964 році до 150-річчя Тараса Шевченка виконала ескізи до вітража в Червоному корпусі Київського університету «Шевченко. Мати», обрамлеий рядком поета «Возвеличу малих отих рабів німих». Вітраж одразу ж було знищено, зруйновано і стелу Г. Севрук «Дерево життя».

Севрук була однією з тих, хто підписав лист до керівників радянських і партійних органів проти репресій щодо російської і української інтелігенції, відомий як «Лист-протест 139‑ти» (1968). Унаслідок чого у Спілці художників України влаштували «судилище» й виключили звідти тих, хто не мав наміру каятися, зокрема й Галину Севрук. Тривалий час вона була позбавлена змоги творчо працювати. Протягом 20 років її творів не приймали на художні виставки, не експонували в музеях, забороняли замовлення для розміщення в культосвітніх закладах.

З кінця 1970-х Галина Севрук звернулася до роботи над монументальними полотнами. У 1990-2000-х роках вела керамічну студію в Київському центрі художньої творчості для дітей та юнацтва.

У творчому доробку Галини Севрук дві великі мозаїчні роботи років – «Лісова пісня» (1963) і «Лілея» (1964–1965), численні стели, оформлення інтер’єрів та екстер’єрів готелів, скульптурні образи давніх слов’янських богів, керамічні роботи на теми Київської Русі й козацької доби, живописні твори, портрети історичних постатей і сучасників, зокрема Д. Байди-Вишневецького, І. Мазепи, Б. Хмельницького, М. Брайчевського, А. Горської, І. Світличного та інших. Як кераміст працювала за мотивами староукраїнської державності й героїки часів козацтва, де історизм її мистецтва перегукувався із творами С. Караффи-Корбут.

Твори, присвячені Київській Русі, Севрук узагальнила в монументальному горельєфному панно «Місто на семи горбах», яке було представлено на стіні київського готелю «Турист», 1985 – 1987.

Нещодавно, у 2020 р., під час ремонту цього готелю, панно демонтували. За пропозицією волонтерів і за погодженням адміністрації Національного заповідника «Софія Київська» цей твір перевезли до будівлі Консисторії Софійського архітектурного ансамблю. Композицію буде розміщено на стіні одного з кращих залів нещодавно відреставрованої будівлі Консисторії.  

Роботи Галини Севрук – це цікаві психологічні твори, які дають уявлення про людські характери й настрої. Найпильніша увага мисткині присвячена людям неординарним, представникам еліти: духовенству, державним діячам, митцям, науковцям, письменникам. Особливою сторінкою у творчості Г. Севрук став цикл робіт «Козацька доба», призначений у різних іпостасях розкрити феномен козацького лицарства, що донині відсвічує нам щирим золотом справжнього мистецтва. Виконані в класичній формі, з украпленнями геральдики, портрети історичних діячів: І. Богуна, Д. Байди-Вишневецького, П. Дорошенка, С. Кішки, М. Кривоноса, С. Наливайка, П. Сагайдачного, І. Сірка, Б. Хмельницького – складають золотий фонд українського мистецтва на історичну тематику. В її доробку – портрети шістдесятників-побратимів, із якими вона гідно розділила свою долю: тут і вродлива, незалежна, з загостреним почуттям власної гідності Алла Горська, і лицар шістдесятницького руху Іван Світличний на «цвинтарі ілюзій», утомлений, але нескорений; і стражденна Надійка Світлична – одна, серед засніженого лісу, боса, стривожена долею заарештованого брата й маленького сина…

Не зраджувала Г. Севрук також графіки й малярства. Ці традиційні техніки рятували її тоді, коли треба було втамувати біль і сум’яття, вилити їх на папір чи полотно. Це здебільшого філософські роботи раннього періоду творчості, з-поміж яких найвиразнішими є трагічно забарвлені полотна: «Зламані крила», «Зрада», «Самотність», «Страждання», «Батько відходить», «По той бік» – написані в період, коли помирав її батько, вони передають драматизм конечності людського життя й водночас роздуми про сенс буття.

Мистецтво Галини Севрук – історія динамічної і творчої думки, значущий пласт нашої художньої культури, де є місце і скитам, і давньоруським зодчим, і славним предкам Григоровичам-Барським. Доробок мисткині налічує понад 500 камерних керамічних творів на теми з історії України, понад 30 монументальних керамічних панно в різних архітектурних пам’ятках Києва, Чернігова, Одеси, Алушти. Її роботи відомі далеко за межами України. Заслужена художниця України, експонент усіх найповажніших українських музеїв, Галина Сильвестрівна Севрук – унікальна постать української культури.

 

Підготувала Світлана Москаленко