Тріумф на іподромі 1 січня 988 року

Головна » Новини » Тріумф на іподромі 1 січня 988 року

Тріумф на іподромі 1 січня 988 року

Ця тема є дуже важливою для розуміння початків історії нашої державності й значення в ній Софії Київської. У публікації «Новий 988 рік: світські фрески Софії розповідають» я показала, що світські фрески двох сходових веж Софії Київської розповідають про укладення династичного шлюбу князя Володимира і візантійської принцеси Анни на зламі 987-988 рр. Отже, події відбуваються в Константинополі, куди прибули посли київського князя Володимира Великого сватати йому порфірородну принцесу Анну. Найбільш урочистим був прийом їх 1 січня 988 р. на іподромі – форумі візантійців, де відбувалися головні події життя Візантійської держави. Тут тисячі об’єднаних у партії іподрому (деми) мешканців Константинополя на чолі з імператором перед усім світом, адже були присутні іноземні посли звідусіль, найбільш велично і вражаюче репрезентували Імперію ромеїв. Ось чому у південній вежі основне місце виділено великій багатоплановій композиції «Іподром», що протяглася на 14 м по стіні вежі та складається з кількох сцен, розміщених послідовно знизу вгору: стами – приміщення для учасників заїзду, вище – колісниць, що мчать, зрештою, на верхньому сходовому майданчику – фінішу біля палацу іподрому (Кафісми). Мал. 1 Тут зображено основні моменти заїзду, що поступово розгортається в часі й просторі. Мал. 2, 3 Найкраще збереглася фреска із зображенням Кафісми, в якій бачимо вищу знать на балконах, імператора та послів Володимира в окремих ложах. Фреска «Іподром» дуже цікава тим, що в ній виведено значну кількість діючих осіб, схарактеризованих з великим реалізмом. Передусім звертає на себе увагу зображення візантійського імператора в ложі палацу іподрому. Фігуру імператора зображено в легкому повороті з невеликим нахилом праворуч, голову його оточує німб, проте не золотого, як у святих, а оливкового кольору, бо він – земна людина, хоч і уособлює божественну владу. Імператор сидить перед підданими на троні, на ньому священний царський вінець у вигляді широкого золотого обруча (стемма), пурпурова мантія, блакитна царська туніка (дівітісій). Колір туніки вказує на приналежність імператора до партії іподрому Венетів (Блакитних), яку він репрезентує як великий государ, головний організатор змагань і урочистостей. Вражає безсумнівна портретність його образу, що засвідчує історичність, життєву реальність події. Імператор тут – не безликий символ божественної влади, а конкретна жива, діяльна людина. Він – ще молодий, вродливий чоловік, вигляд якого позначає особлива жвавість, бадьорість, тобто фреска навіть передає його вдачу. Його овальне лице відзначають великі виразні очі, широкі дугоподібні брови, чітко окреслений ніс з горбиком, маленькі вуса. Лице обрамляє невелика кучерява борідка, з-під стемми вибивається коротке хвилясте волосся. Зовнішність імператора передає яскраво виражений вірменський тип, що засвідчує належність його до Македонської (Вірменської) династії, з якої походила дружина Володимира Анна Порфірородна. Чи можна персоніфікувати це зображення? Довгий час вважалося, що візантійське мистецтво не знало портретності й зображення конкретних людей були у ньому ідеалізовані чи вельми узагальнені, абстрактні, тож визначити ту чи іншу людину за її портретними рисами вважалося неможливим. Проте така думка вже давно застаріла, адже у сучасній науці переконливо доведено існування портрета у візантійському мистецтві. Спроба визначення імператора була здійснена С. Висоцьким, на думку якого, некритично сприйняту в науці й відповідно підхоплену в популярній сфері, тут зображено Костянтина VII Багрянородного, який начебто приймає в 957 р. на іподромі княгиню Ольгу. Проте цей висновок суперечить візантійській традиції, науці й не відповідає дійсності. По-перше, такі світські цикли виникали не «заднім числом», а за життя їх імператорів-замовників для їх уславлення і називалися тріумфальними. По-друге, Ольга ніяк не могла бути зображеною тут поряд з імператором, бо в Х ст. на іподром жінки взагалі не допускалися. Сама спроба бачити в імператорській ложі руську княгиню вступає у суперечність з візантійським придворним етикетом та з середньовічними нормами моралі. Строгі устави двору тієї доби навіть імператриці не дозволяли з’являтися всім на очі на велелюдному іподромі, це просто б шокувало публіку. До того ж, коли Костянтин VII приймав Ольгу, він був уже старим, а на фресці фігурує молода людина. Насправді тут зображений сучасник Володимира і Ярослава, найвидатніший представник Македонської династії Василь ІІ (957 – 1025), за 50-річне правління якого Візантія досягла піку своєї могутності. Поряд з імператором бачимо не княгиню Ольгу (таке визначення – справжній курйоз!), а сановного євнуха (препозита), як і належало за церемоніалом. Його характеризують безбороде одутле обличчя, жирова складка на підборідді, підкреслена індиферентність погляду. Руки препозита складені на грудях й сховані довгими спущеними рукавами. Такий церемоніальний жест повної покірності був притаманним вищим чинам імперії, які допускалися до імператорської особи. Як говорили тоді, їхня вірність «задубла на масці». Інакше схарактеризований бородатий і вусатий чоловік, що стоїть у правому кутку ложі. Як і Василь ІІ, він трохи подався назустріч йому, очі обох персонажів звернені один на другого, образи передають живий інтерес спілкування. Бородань – не другорядний персонаж, не перекладач Ольги, як гадав С. Висоцький, неправомірно осучаснюючи сюжет, а керманич руського посольства, удостоєний особливої честі стояти в імператорській ложі як найбільш шановний гість імператора. Згідно з давнім дипломатичним звичаєм, посол, що обирався зі знаті, був заступником князя, його фактотумом (довіреною особою, заступником), діяв від першої особи і розглядався не як посередник в перемовинах, а як сам князь. Мал. 4 Для доказу того, що на софійській фресці зображений саме Василь ІІ, наведемо знамениту мініатюру 1019 р. з візантійської Псалтирі початку ХІ ст., на якій зображено Василя ІІ. Мініатюру було створено щойно після завоювання Василем ІІ у 1018 р. Першого Болгарського царства, тож на ній імператор зображений у повному воїнському обладунку як переможець болгар, які розпростерлися ниць перед ним біля підніжжя візантійського трону. Нині ця мініатюра, що зберігається в бібліотеці Сан Марко у Венеції, вельми осипалася, але ще в ХІХ ст. вона перебувала у прекрасному стані, про що свідчать її тодішні публікації. Це дає змогу залучити цю мініатюру для ідентифікації образу імператора на софійській фресці. Добре помітно, що як на фресці, так і на мініатюрі імператора відзначають ідентичні риси: овальний лик, обрамлений невеликою кучерявою борідкою, широкі дугоподібні брови, великі ледь опуклі очі з виразним живим поглядом, крупний ніс з горбиком і чітко прорисованими ніздрями, коротке волосся. Очевидна зовнішня подібність обох персонажів кидається в очі з першого погляду, і це приводить до висновку, що на фресці зображений саме близький родич Володимира Василь ІІ Болгаробійця, який у 1018 р., переміг болгар. Саме тоді було завершено побудову Софії Київської, для чого імператор надав Володимиру майстрів і великі кошти, адже відбірне військо князя було елітною ударною частиною візантійської армії. Мал. 5 Ця подібність фрески і мініатюри простежується навіть попри те, що мініатюра представляє Василя ІІ, який народився близько 958 р., у 60-ти річному віці, в той час як фреска зображує його в більш ранній період його життя, а саме тоді, коли йому виповнилося 30 років. За традицією, 1 (14) січня 988 р., на день св. Василія Великого, а також на честь іменин імператора, відбувся прийом шлюбних послів князя Володимира на константинопольському іподромі. Тому на послах Володимира бачимо червоні шлюбні одежі. Можемо з повним правом назвати світські фрески веж тріумфальним великокняжим циклом, який не поступався тріумфальним імператорським циклам. Тож світські фрески веж Софії є унікальним історичним джерелом для реконструкції найбільш тріумфальної події хрещення Русі-України – всенародне (і водночас міжнародне) введення її до лона християнської Ойкумени як могутньої країни, що посіла вищий після Візантії щабель в тодішній ієрархії держав.