Софія Київська – меморіал хрещення Русі-України: до дня 25 травня
Софія Київська – меморіал хрещення Русі-України: до дня 25 травня
Софія Київська як символ “золотої доби” Русі-України завжди сприймалась оплотом її державності, церковності й культури. Тут, у головному храмі держави – митрополії руській, відбувалися й освячувалися головні події церковного і державного життя, адже Софія завжди була духовним серцем Русі-України. Присвячення головного храму Київської держави Святій Софії Премудрості Божій відповідає його значенню меморіалу хрещення Русі-України. Ця традиція походить від Біблії, згідно якій мудрий цар Соломон спорудив храм на честь Премудрості Творця, де Він повсякчас перебував. Ідею храму в ім’я Премудрості Божої як земного Дому Господа Бога, головного святилища народу, успадкувала візантійська, а згодом давньоруська Церква, верховні храми яких присвячувались Божественній Премудрості. Саме тому від початків християнства як державної релігії у різних народів в головних центрах східнохристиянської Ойкумени – Константинополі, Солуні, Охриді, Києві, Новгороді, Полоцьку – зводяться Софійські кафедрали. В Києві побутувало давнє повір’я: «Доки в Святій Софії буде стояти Оранта Нерушима Стіна, доти стоятиме й Київ». Ось чому посвятний напис над Орантою Софії Київської цитує вірш 45 псалму: “Бог серед нього, він не похитнеться, Бог поможе йому, коли ранок настане”. Йдеться про Небесний Єрусалим, надійно захищений присутністю Бога від світового хаосу. Образом Небесного Єрусалима (Раю і Церкви Христової) є й Київ, і Софійський собор – його осердя, і кожна християнська душа.
Виходячи з усього сказаного, логічно думати, що головний храм Русі-України як найважливіший символ могутньої суверенної держави мав постати вже за часів князя Володимира Святого – творця й будівничого цієї держави. Недарма в Софії Київській чітко простежується прославлення князя-хрестителя Володимира Великого. Образ Володимира є стрижньовим, він проходить через увесь стінопис Софії, оскільки мав особливе державотворче значення у доленосні періоди історії Русі-України, що знайшло яскраве відображення в історії, архітектурі та монументальному живописі Софійського собору.
Багато про що говорять і дні освячення Софії Київської – 4 листопада і 11 травня. Як відомо, святкування на честь освячення церков встановлювались одразу ж після цієї події. Тобто ці дати є давніми, достовірними. Чому саме ці дні були занесені в Святці й утвердилися в богослужбовій практиці? Існування в джерелах двох дат освячення Софії вважають загадковим феноменом і пояснюють його по-різному. Аби зрозуміти, чому в Святцях збереглися дві дати освячення Софії, треба врахувати, що повний чин освячення храму передбачав включення в нього основних моментів його створення, від заснування (освячення фундаментів) до звершення першої літургії (освячення престолу).
Накладаючи» ці дні на хронологічну канву найбільш ранніх софійських графіті, що засвідчують виникнення Софії в другому десятиріччі ХІ ст., я датувала її закладення (посвячення Премудрості Божій) неділею 4 листопада 1011 р., а завершення (освячення-інавгурацію) – неділею 11 травня 1018 р. Саме на ці дати у другому десятиріччі ХІ ст. випали недільні (Господні) дні, в які за канонами можливо було освятити Софійський собор. Тобто собор був закладений і майже завершений Володимиром в 1011 – 1015 рр., а остаточно закінчений його сином Ярославом наприкінці 1016 – до травня 1018 р. Ось чому митрополит Іларіон – очевидець будівництва Софії Київської – стверджує, що Ярослав завершив починання Володимира, подібно до того, як Соломон завершив справу свого батька Давида у створенні Єрусалимського храму: «недоконьчаная твоа наконьча, акы Соломонъ Давыдова, иже дом Божий велыкий святый Его Прhмудрости създа». Знаменно й те, що освячення Софії Київської саме 11 травня збігається з днем освячення побудованої Володимиром Десятинної церкви, яке згадується в давніх джерелах як під 11, так і під 12 травня. На мою думку, в ніч з 11 на 12 травня 989 р., з суботи на неділю (як і належить за обрядом), Володимир прийняв у Корсуні таїнство хрещення, що ототожнювалося за тих часів з хрещенням усієї Русі-України.
Хронологія освячень Софії Київської також не є випадковою, бо 4 листопада 1011 р. і 11 травня 1018 р. – це дати, які освячували національну історію, вводили її у вічність. Адже 1011 рік, коли засновано Софію Київську, був роком Кіріопасхи, бо тоді 25-го березня, як і в рік Воскресіння Христа, співпали Благовіщення і Великдень. Такий збіг, що буває дуже рідко, є сакральним, оскільки символізує повноту речей, альфу і омегу, початок і кінець земної історії Христа Спасителя: “Я є Альфа і Омега, початок і кінець, Перший і Останній” (Об. 22:12 – 13). 1018 рік – то рік 30-літнього ювілею Хрещення Русі, яке ввело народ Русі-України в історію Спасіння, принесло йому Благу Вість і дало надію на Воскресіння.
Софія Київська містить у собі й велику таїну дня хрещення Русі-України, який зараз умовно приурочено до 15 (28) липня – дня смерті Володимира. Ця таїна закодована в тій композиції, яка символізує вшестя неофітів в Рай, змальоване св. Єпіфанієм Кіпрським у його знаменитій проповіді на Воскресіння як символі Хрещення: «Устаньте і йдіть від тління до нетління, від темряви до вічного життя і світла, від недуги до веселощів, від рабства до волі, від темниці в Горній Єрусалим, від землі на небо». У нижньому ярусі вівтарних мозаїк Софії де розміщено “Святительський чин”, представлені Отці Церкви (святителі), які словом і ділом сприяли перемозі християнства над язичництвом і єресями. Знаменно, що ряд святителів розпочинає постать Єпіфанія Кіпрського, на день пам’яті якого, тобто 12 (25) травня, освячено Десятинну церкву, і ця дата відкрила історію та Святці нової Русі-України, куди її вписано першою. Поруч із св. Єпіфанієм фігурує Папа Римський Климент, мощі якого Володимир приніс із Корсуня, поклав у Десятинній церкві і вони стали першою загальнонародною святинею, адже освятили собою рівноапостольну місію князя та всю новонавернену ним Русь-Україну. Київський культ св. Климента – апостола від 70-ти і учня апостолів Петра й Павла, став обґрунтуванням апостольського характеру Руської Церкви, а сам Климент сприймався як просвітитель і небесний покровитель Русі.
Виходячи з того, що Десятинна церква і Софія пов’язані з головною подією історії Русі, її хрещенням, дату 11 – 12 травня можна співвіднести з його кульмінаційним епізодом, а саме з хрещенням Володимира. Недарма літописна концепція хрещення Русі ототожнює цю подію з особистим хрещенням Володимира – очільника і втілення свого народу. Відомо, що Володимир прийняв таїнство хрещення в Корсуні після прибуття туди візантійської принцеси Анни. Корсунь він узяв, як достеменно встановлено за джерелами, щойно після 13 квітня 989 р., після чого імператори Василь ІІ і Костянтин VIII відправили сюди на вимогу князя свою сестру Анну[1]. З огляду на те, що таїнство хрещення відбувалося за каноном у ніч з суботи на неділю, коли воскрес Христос (хрещення символізує воскресіння з Христом), можна вважати, що князь і його бойова дружина охрестилися в Корсуні в ніч з 11 на 12 травня 989 р., які випали на суботу і неділю[2]. Князь и його дружина, за поняттями тих часів «вся Русь», склали ядро Руської Церкви як християнської общини. Ось чому число 12 (25) травня, означаючи «день народження» Руської Церкви, відкриває собою її історію і Святці.
А відтак Софія Київська як 1000-річний меморіал хрещення Русі-України дає нам реальну можливість найбільш обгрунтовано відзначати цю подію саме 25 травня. Дуже символічно, що цей день хронологічно пов’язується зі святкуванням Дня слов’янської писемності і культури (24 травня) і Днем Києва (останні вихідні травня). Так розпорядилися Бог і доля.
Автор — Надія Нікітенко.
[1] Левченко М.В. Очерки по истории русско-византийских отношений. М., 1956. С. 360-362.
[2] Детальніше див. : Никитенко Н.Н. Русь и Византия в монументальном комплексе Софии Киевской: Историческая проблематика. К., 1999. С. 125 – 127. Нікітенко Н. Свята Софія Київська: історія в мистецтві. К., 2003. С. 114-116 та ін.