Шевченко і Золоті ворота

Шевченко і Золоті ворота

Неможливо уявити собі творчість Тараса Шевченка без оспівування ним української старовини, серед якої бачимо і кургани, і монастирі, і храми… І не лише в поезії ми її бачимо, а й серед численних творів його художньої творчості.

Тому не дивно, що ім’я Тарас Шевченка не могло не бути пов’язане і з однією з найвеличніших пам’яток стародавнього Києва – Золотими воротами, спорудженими ще в ХІ столітті.

Перебуваючи у Києві, Тарас Шевченко полюбляв бувати біля Золотих воріт. І використовував він це місце не лише для відпочинку, а й для натхненної роботи. Інколи сам, а інколи разом із художником Михайлом Сажиним (1818-1887), він намагався зобразити руїни Золотих воріт і зберегти їх образ для нащадків. Там навіть сталася зворушлива пригода із Тарасом Григоровичем, котрий врятував біля пам’ятки 3-річну дівчинку, що загубилася біля цього пустельного тоді місця (Цю історію описав у своїх спогадах письменник і етнограф Олександр Афанасьєв-Чужбинський у 1861 р.: «Годині о п’ятій Тарас Григорович сидів і працював, аж раптом за валом унизу почувся дитячий плач, на який він спочатку не звернув жодної уваги. Та плач не вгавав і ставав сильнішим. Місце безлюдне. Шевченко не витримав, пішов гребенем валу . і глянув униз. У рову сиділа дитина і жалібно плакала. Поблизу — ні душі, лише кілька телят паслося віддалік. Він пробіг кроків двадцять — нікого. Нічого робити, треба було спуститись і взяти дитину. Дівчинка перелякалась і заплакала ще дужче. Заспокоївши її, наскільки було можна, Тарас Григорович поніс свою знахідку до Золотих воріт… Тарас Григорович не знав, що робити. Два-три перехожих постояли, подивились і не признавали дівчинки… Я прийшов вчасно й одразу ж пішов у сусідні будинки, яких було поблизу зовсім небагато. Проте ніде не знали дівчинки. Становище ускладнювалося. Ми вирішила йти додому і сповістити в поліцію. Я взяв портфель, Тарас Григорович — дитину, і таким чином дійшли ми до Софійського собору. Молода жінка, одягнена по-домашньому, з переляканим видом вибігла із завулка і, побачивши нас, кинулась назустріч. — Мати! — сказав Шевченко і, не кажучи їй ні слова, подав дитину»).

На жаль, малюнок Золотих воріт, створений Тарасом, до нашого часу не дійшов. Але зберігся малюнок О. Сажина. І завдяки цьому ми можемо уявити, якими бачив цю пам’ятку Шевченко.

Та на цьому зв’язок поета із Золотими воротами не зник. У 1908 році, 19 квітня (2 травня), в київській газеті «Рада» (№90), редакція якої знаходилася також біля Золотих воріт (вул. Велика Підвальна, 6), було опубліковано пропозицію від співробітника газети О. Кузьминського встановити у Золотоворітському сквері пам’ятник Тарасу Шевченку. Він вважав, що це місце найбільше підходить для втілення такої благородної ідеї у Києві і писав: «Це Золотоворотський сквер, а саме місце, де теперешній фонтан, який можна перенести на другий бік. Це місце, як не як, з історичного боку має на це більше прав. Золоті ворота – ключ і дорога до серця найбільшої слави України. Саме місце чепурне і людне. Тут завше зо всього міста грається багато дітей, воно досить популярне і дуже гарно почував би себе «дідусь Тарас» серед діточок. А вони з малечку привикали б любити його і виховуватись на ідеях великого правдолюбця».

Сама ідея спорудження пам’ятника Тарасу Шевченку у Києві виникла ще у 1904 році, потім був створений спеціальний комітет з цього питання, який збирав кошти і обговорював місце для втілення проекту. Врешті, у 1909 році, київська міська дума дала дозвіл на спорудження пам’ятника на Михайлівській площі. Але, як ми знаємо, вперше пам’ятник поету з’явився лише у 1939 році навпроти нинішнього Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Автор – Оксана Ластовська