РОЗКРИВАЄМО ТАЄМНИЦІ ЖИВОПИСУ КИРИЛІВСЬКОЇ ЦЕРКВИ КИЄВА

РОЗКРИВАЄМО ТАЄМНИЦІ ЖИВОПИСУ КИРИЛІВСЬКОЇ ЦЕРКВИ КИЄВА

Численні дослідники, екскурсоводи, відвідувачі і не підозрювали, що серед живописних персонажів Страшного суду Кирилівської церкви присутні образи князів з родини засновника цього храму князя Всеволода Ольговича!

Київська Кирилівська церква заснована у ХІІ ст. князем Всеволодом Ольговичем є унікальною пам’яткою з майже збереженою давньою архітектурою та автентичним фресковим живописом.

Східний фасад Кирилівської церкви

До наших часів збереглося 800 кв. м стародавніх монументальних розписів, серд яких присутні сюжети, що не мають аналогій в жодних пам’ятках всієї християнської ойкумени, а також окремі фрескові сюжетні композиції, які є показовими серед давньоруських сакральних пам’яток. Такою композицією можна вважати «Страшний суд»[1].

Композиція «Страшний суд». Фреска ХІІ ст., олійний живопис ХІХ ст.

Східні стіни та склепіння нартекса.

Велетенська композиція «Страшний суд» займає всю площу стін нартекса, переходить на стовпи та арки, пілястри і коробове склепіння. У Кирилівському храмі цей сюжет можна розглядати як найбільш раннє, найкраще збережене зображення Страшного суду у давньоруському мистецтві.

На східній поверхні склепіння нартекса в мандорлі (медальйон, який означає ореол сяяння) зображений Христос – Головний Суддя. Обабіч від Нього Богородиця та Іоанн Предтеча, у молитовній позі, звертаються до Судді з проханням про змилування над усім людством. Їхні фігури фланкують апостоли, що сидять на синтроні. В руках апостолів розкриті книги з чистими аркушами, відповідно християнській іконографічній трактовці, ці чисті аркуші символізують наближення Страшного Суду: в ці книги впишуться людські діяння, і по ним буде відбуватися суд над людством. Тобто чисті аркуші є попередженням для людини, яка заходила до храму і одразу при вході, у нартексі, бачила ці порожні сторінки Книги життя. Нижче описаних зображень – групи людей, що прямують до Престолу, на якому сидить Спаситель. Це подвижники, мученики, праведні і навіть князі. Довгі роки вважали, що всі ці персонажі умовні, одначе останні дослідження довели – образи князів цілком реальні.

Шестя князів. Фреска ХІІ ст., олійний живопис ХІХ ст. Західна площина північного стовпа нар текса

У сцені «Шестя князів», що розташована у горішній частині західної сторони північного стовпа нартекса, на наше переконання, представлено чоловіків з родини засновника Кирилівського храму князя Всеволода Ольговича. На жаль, верхня частина сцени не збереглася з ХІІ ст., голови і, відповідно, обличчя князівської групи, дописані у ХІХ ст. Тут виведено п’ять фігур, перша – не тільки очолює рух всієї групи, але й вказує шлях. Одяг, того, хто веде, – рожевий хітон і зеленкуватий гіматій, дозволяє припустити в зображеному янгола. За ним рухаються князі. Їх ієрархічну належність підкреслює багате вбрання – плащі-корзно, довгі орнаментовані і прикрашені перлами сорочки, ноги взуті у чоботи. Багате, ваговите убранство князівського одягу контрастує з легкими плавними складками одягу янгола. Водночас у композиції надзвичайно гармонійно поєднані спокійний ритм малюнка та різнобарвний колорит. З великою долею вірогідності можна припустити, що за янголом прямують члени родини князя Всеволода Ольговича. Янгол, що очолює процесію, виступає своєрідним гарантом того, що княжа родина буде ушанована місцями в Раю. На жаль, ідентифікація фігур ускладнена у зв’язку з поганою збереженістю зображень, проте, спробуємо визначити персони, представлені в композиції.

Здійснити персоніфікацію легше за все по обличчях, адже маємо описи вигляду князів за істориком В. Татищевим, знаємо приблизний вік й склад представників князівської родини на час побудови церкви (1139-1146 рр.). Але, саме зображення голів, як вже було зауважено, з ХІІ століття не збереглося, вони виконані за малюнком, абрисом образів, створених у ХІІ ст. олійними фарбами у ХІХ ст. В арсеналі наявних матеріалів, які мають допомогти ідентифікувати князівські особи, окрім фрескового та олійного живопису є фотографія цієї композиції, зроблена до проведення реставрації, тобто до зняття олійних фарб.

Шестя князів. Олійний живопис ХІХ ст. Нартекс. Фото з фондів НЗСК. 60-ті роки ХХ ст.

Отже, спираючись на наявні інформацію про князів з роду Ольговичів, для поховання яких був призначений нартекс Кирилівської церкви, архівну фотографію й власне живопис, припускаємо, що попереду, одразу за янголом, написано фігуру засновника роду Ольговичів князя Олега Святославича (народився 1053 р.). На вигляд це найстарший серед представлених князів. На час будівництва Кирилівського храму князь Олег був уже небіжчиком (помер у 1115 р. у віці 62 роки). Мабуть, тому його постать дещо заглиблена за фігурами ангела та наступного за ним князя, тобто дещо віддалена від земного життя.

Далі, на нашу думку, виведено образ засновника Кирилівського храму, князя Всеволода Ольговича – сина князя Олега Святославовича. Це найбільш акцентована фігура, їй віддано більше місця, лише в неї показано обидві руки, що у молитовному русі простягаються до Головного судді – Христа, вона має найбільш багате вбрання – декорований не лише низ одягу але й рукави, якщо судити за зображенням з фотографії. Цей князь більший за всіх на зріст, він явно домінує на тлі всієї групи щей червоним (це помітно на фресці) кольором одежі. Червоний, пурпурний колір – прерогатива головного, правлячого князя. Відмітимо, що у сцені «Кирило учить царя» з фрескового житійного циклу Кирила та Афанасія Александрійських, що розташований у південній апсиді, князь Всеволод (цар) представлений у пурпуровому каптані[2], у червоному вбранні його зображено і в мініатюрі Радзівілівського літопису[3].

Святий Кирил учить царя. Фреска ХІІ ст. Південна апсида. В образі царя представлено засновника храму князя Всеволода Ольговича.

Мініатюра з Радзивілівського літопису. Третій ліворуч – князь Всеволод Ольгович

За віком цей князь дещо молодший від попереднього. Якщо у першого князя довга чорна борода, то у Всеволода борода коротша та більш широка, що відповідає опису за В. Татищевим: «Сей князь — муж був великий на зріст і дуже товстий. Очі мав не малі, ніс довгий, бороду широку…» [4].

Наступний персонаж, вірогідно, брат Всеволода князь Ігор Ольгович (зайняв Київський стіл, за заповітом Всеволода, одразу після його смерті) на вигляд він має приблизно такий же вік, що і його попередник.

Завершує ходу, на відокрем від всіх попередніх, – молодик, без бороди та вусів. В ньому припускаємо старшого сина Всеволода Ольговича князя Святослава Всеволодовича (1123-1194 рр.), який на час зведення храму був зовсім молодим чоловіком, йому мало бути приблизно років 20. Представлена персоніфікація може здаватися надто гіпотетичною у зв’язку з тим, що в ідентифікації князів, окрім фрески було використано і олійний живопис ХІХ ст. Але, згадаємо, що головний принцип реставрації у ХІХ ст. полягав у максимально наближеному до оригіналу повтору давніх фрескових зображень. Тоді, якщо тут дійсно представлено князів з роду Ольговичів, а це цілком ймовірно й логічно, то дана побудова сюжету могла бути продиктована лише замовником розписів і активним учасником формування іконографічної програми – князем Всеволодом Ольговичем. Зауважимо, що таке трактування сцени висувається вперше.

Портрети представників родини Ольговічив наявні у ктиторській композиції (південна нава), у сцені «Кирил учить царя» (південна апсида) а також у сцені «Шестя князів» (нартекс). Таке унікальне, незвичне для давньоруських пам’яток навантаження князівськими зображеннями акцентує на родинному, князівському характері пам’ятки та підтверджує ктиторство князя Всеволода Ольговича[5]!

 

Автор – Ірина Марголіна

[1] Марголіна І., Ульяновський В. Київська обитель святого Кирила. К., 2005. С. 106-111.

[2] Марголіна І. Кирилівська церква в історії середньовічного Києва К., 2001. С. 54-59

[3] Радзивілівський літопис.  Примирення великого князя Всеволода Ольговича, Ізяслава Давидовича (?) князя Берестейського і Святослава Ольговича князя Клецького з Володимиром Володимировичем князем Галицьким за сприяння Ігоря Ольговича (?) князя Гомельського, 1144 р. Мініатюра Радзивілівського літопису

[4] Татищев В. История Российская. Т.2. М.; Л., 1963. С.162.

[5] Марголіна І. Кирилівська церква в історії середньовічного Києва К., 2001. С. 33-145.