РОБОЧИЙ ОСЛІНЧИК МИХАЙЛА ВРУБЕЛЯ

Довгі роки на теренах музею «Кирилівська церква», у будиночку наукових співробітників, стояв і  переміщувався з місця на місце невисокий, але важкуватий стілець-табурет. Маю визнати, що доволі часто цей міцний і зручний табурет використовувався для різних господарських потреб.

За переказами, цей табурет (ослінчик) начебто належав Михайлові Врубелю. Ці перекази почалися з розповідей архітектора Ю. Асєєва, який бував у Кирилівській церкві й надавав співробітникам музею різноманітну інформацію про цю пам’ятку, про митців, які тут працювали в ХІХ-ХХ ст. тощо. Він посилався на спогади свого товариша – сина професора А.В. Прахова, Миколая Прахова. Оскільки документального підтвердження цих переказів не було, то й сприймали свідчення про табурет Врубеля з деякими сумнівами. Притому інформацію про належність цього предмета художникові Врубелю  всі діючі працівники музею передавали наступним.

У 2016 р. на пошанування 160-ліття народження Михайла Врубеля в Будинку митрополита Софійського музею влаштовували виставку, й у експозиції вирішили використати цей табурет із супровідним написом: «Табурет М. Врубеля (?)».

Я розповідала про цей табурет своєму співавторові видань, присвячених Кирилівській церкві, професорові В.І. Ульяновському, й, мабуть, сюди втрутилося небесне провидіння. Василь Іринархович, працюючи в Російському державному архіві літератури й мистецтва, маючи від мене інформацію про цей табурет, несподівано натрапив на цікавий документ – лист М.А. Прахова до професора, мистецтвознавця С.М. Дуриліна. В цьому листі Ульяновський побачив документальне підтвердження належності цього табурета Врубелю. Сумніви щодо достовірності належності табурета Михайлові Врубелю розвіялися. Табурет було передано до фондів Національного заповідника «Софія Київська»,  до складу якого входить  Кирилівська церква, і стільчик став офіційним музейним предметом з наданим йому інвентарним номером. 

Михайло Олександрович Врубель був невеликим на зріст і використовував цей стільчик, щоб підтягнутися до стінописних робіт, які виконував, на цьому стільчику він відпочивав, не спускаючись з риштовань. Він зробив його власноруч, коли розпочав розписи в куполі Софійського собору, а потім перевіз його до Кирилівської церкви, де й залишив після завершення роботи.

          У 2019 р. у зв’язку з 90-літтям музею «Кирилівська церква» було здійснено ряд святкових заходів, один із них – це створення у цій пам’ятці невеликого, але вкрай значущого експозиційного комплексу. В ніші аркасолія, де зберігається й експонується твір М. Врубеля «Надгробний плач», поставили скульптурний образ автора цієї монументальної композиції (його створив скульптор А. Валієв), а також табурет Врубеля. На табурет поклали палітру й пензлі. Здається, що митець щойно завершив роботу над цим загадковим твором, поклав робоче приладдя на стільчик і відійшов, щоб оглянути свою роботу. На сьогодні це єдина річ, що належала геніальному майстрові живопису.       

Автор – Ірина Марголіна

Лист М. А Прахова С.М. Дуриліну

28 ноября 1953 г. На лесах Софийского собора осматривал открытия отца – Пантократор – «прекрасен монументальностью композиции и подбором тонов». Мозаики закрепляют гвоздями с широкими шляпками – как это выявил в свое время отец. Три архангела Врубеля «промыты и великолепны по стильности, монументальности, тонам и разделке под камешки мозаики. Вместе со Вседержителем они составляют одно целое, замечательно декоративно заполняющее купол». «Мне показали «скамеечку Врубеля» из очень толстой доски на четырех низких ножках, вставленных косо прорезанными коловоротом отверстиями… Долго сидел под Вседержителем и думал о том, какое радостное чувство должен был пережить отец, когда под слоем масляной краски с херувимами летающими по голубому небу, почувствовал пальцами мозаику, а потом, когда ее очистил,.. счастлив, что хоть поздно, на 81-м году жизни повидал работу отца, Врубеля и все это великолепие»

РГАЛИ (Российский государственный архив литературы и искусства). Ф.2980. Дурылин. Оп.1. Д.ело 731. Письма Николая Прахова Сергею Николаевичу Дурылину. 1940-1954 гг. Л.30-33.