Предмети з ризниці Києво-Софійського собору у зібранні Державного історичного музею Російської Федерації

Нещодавно в електронному каталозі Державного історичного музею Російської Федерації (м. Москва) автору цього допису вдалося ідентифікувати 57 експонатів, які походять з ризниць київських храмів. З них 13 предметів колись належали ризниці Софійського собору м. Києва. Вони є досить показовими для усієї колекції київських коштовностей з московської збірки і дозволяють осягнути матеріальну, історичну та культурну цінність речей, свого часу вивезених з України.

Ці речі у 1920-х роках після припинення богослужіння у Софії Київській були переміщені до новоствореної державної музейної установи – Всеукраїнського музейного містечка (нині – Національний Києво-Печерський історико-культурний заповідник) на території Києво-Печерської лаври.

Близько 1933 року їх вилучили з музею до київського банківського відділення Держхрану (нібито «на зберігання»), але згодом директивно переміщено до московського відділення, звідки у 1940-41 роках вони опинилися у фондах московського історичного музею. Схоже, під час переміщення речі втратили супровідну документацію, що свідчила про їх походження з київських соборних ризниць та лаврського заповідника.

Серед 13 ідентифікованих софійських предметів у московській колекції найдавнішими є три коштовності, які походять з одного комплексу речей кінця XVII століття (Ілюстрація І): золота митра (І/1: інв. № ОК 13692), золотий дискос (І/2: інв. № ОК 13587) та золота лжиця (І/3: інв. № ОК 13588). Митра – головний убір, який архієреї вдягають під час богослужіння, а дискос (блюдо) та лжиця (ложка) є предметами літургійного посуду.

Усі три зазначені речі були виготовлені у 1685-86 роках на замовлення російських царів Івана і Петра Олексійовичів, їх сестри царівни Софії та подаровані ними Гедеону Святополк-Четвертинському на честь його посвячення у сан київського митрополита.

Митру було виконано з чистого золота вагою 1,7 кг і прикрашено яхонтами, смарагдами, діамантами та фініфтяними медальйонами. Дискос і лжицю, які також були виконані з золота, прикрашали різнобарвні фініфті. Відомо, що царський подарунок митрополиту Гедеону був набагато більшим, – до його складу також входили досі не віднайдені золоті потир (чаша для причастя), звіздиця (хрестоподібна конструкція для накривання дискоса), срібнопозолочений ківш «для теплоти» (розведення літургійного вина водою), розшитий перлами сакос з алтабасу (верхній архієрейський богослужбовий одяг), прикрашена яхонтами і діамантами палиця (ромбовидна ткана прикраса, яку носять церковні ієрархи) та срібний з позолотою столовий сервіз.

Цей царський дарунок мав свій ідеологічний підтекст: луцький єпископ Гедеон був чи не єдиним з українських церковних ієрархів, хто зголосився «вивести» київську митрополію з під управління костянтинопільського патріарха та підпорядкувати її патріарху московському. Власне, саме з 1686 р. розпочалася 300-річна історія залежності української  церкви від російської, а відтак і довгий шлях до відновлення історичної справедливості, що, як бачимо, стало можливим лише у наші дні. Відповідно, предмети зазначеного царського «подарунку» є безцінними свідоцтвами події, яка виявилася визначальною для кількох століть історії української церкви.

До XVIII століття з означених предметів софійської ризниці належать три речі, пожертвувані Софійському собору різними особами (Ілюстрація ІІ). Тут ми маємо золоту причасну чашу (потир) початку століття, який, як вважають, був пожертвою до софійської ризниці від українського гетьмана Івана Мазепи (ІІ/1, інв. № ОК 13586). Чашу висотою понад 30 см та вагою майже 1,5 кг прикрашають срібні накладки та шість фініфтяних медальйонів, один з яких має зображення софійської храмової ікони «Свята Софія – Премудрість Божа». Відомо, що, окрім потира, до складу гетьманської пожертви входив ще й золотий дискос, але його дотепер віднайти не вдалося.

Цікавими також є дві митри середини XVIII ст., що були виготовлені з парчі та оксамиту, розшиті перлами і прикрашені фініфтяними медальйонами, золотими розетками, коштовним камінням (ІІ/2-4, інв. № ОК 13585). З цих двох митр вдалося розшукати лише одну (ІІ/3-4), але достатньо звернути увагу на її навершний хрестик, аби зрозуміти, що між 1930-ми роками та сьогоденням відбулася реставрація, під час якої хрестик замінили. Причому для заміни використали той, який був у комплекті іншої митри (ІІ/2), тож можна не сумніватися, що вона також «переховується» у фондах московського музею, хоча у сучасному каталозі її досі не відображено. Між іншим, цю митру було виготовлено для софійської ризниці у 1756 році на замовлення вдови українського гетьмана Івана Скоропадського Анастасії. Її прикрашали вісім фініфтяних медальйонів із зображеннями різних святих, шістнадцять золотих декоративних  розеток, а також 29 смарагдів, 121 рубін та велика кількість перлин.

Нарешті, сім предметів, що походять з ризниці Софії Київської, датуються початком ХІХ століття. Вони складають цілісний комплекс срібнопозолоченого літургійного посуду, виконаного у 1814-15 роках на замовлення російського імператора Олександра І (Ілюстрація ІІІ).

Набір зберігся майже повністю, за виключенням двох копіїв – спеціальних ножів, якими під час літургії священик розтинає просфори. До його складу входить потир (ІІІ/6, інв. № ОК 13432), дискос зі встановленою на ньому звіздицею (ІІІ/4-5, інв. №№ ОК 13433-13444), лжиця (ІІІ/2, інв. № ОК 13437), тарілки для просфор та антидору (ІІІ/1, 3, інв. №№ ОК 13435-13436) та ківш «для теплоти» (ІІІ/7, інв. № ОК 13438). Усі ці речі були виготовлені відомим паризьким майстром Мартіном-Гійомом Бьєнне (Брієнне) за ескізами французького художника Шарля Персьє. Очевидно, цей набір був замовлений у Франції та у 1815 р. подарований російським царем київському митрополиту Серапіону Александровському на честь перемоги над Наполеоном у війні 1812-15 рр. Подарунок митрополит Серапіон отримав разом з орденом св. Апостола Андрія, ймовірно, на відзнаку особистого внеску у перемогу – організацію матеріальної та гуманітарної допомоги російській армії під час війни.

У 1816 році для зберігання подарованих Олександром І літургійних предметів та інших особистих цінностей митрополита Серапіона у Софії Київській були виготовлені спеціальні ризничі шафи, які нині знаходяться у фондах Національного заповідника «Софія Київська». На честь імператорського подарунку тоді ж було виготовлено київським майстром Федором Михайловським та встановлено у софійській ризниці срібну дошку з написом: «Дар, вдячно принесений Господу, та пам’ятник не лише порятунку батьківщини, але й порятунку через нього самих її ворогів».

Такими є мистецькі та історичні скарби, які свого часу прикрашали ризницю Софії Київської, а зараз знаходяться у московському музеї. Сподіваюся, що колись матимемо нагоду побачити їх в Україні. Усі юридичні підстави для цього є, була б до того воля української влади.

N.B.: на ілюстраціях (авторські колажі) чорно-білі зображення є архівними фотографіями експонатів лаврського заповідника, зробленими до їх вилучення у 1933 р. до Держхрану (за книгою Полюшко Г. Втрачені скарби лаврського музею. Київ, 2001), а кольорові – сучасні фото з сайту-каталогу експонатів Державного історичного музею Російської Федерації у м. Москві (https://catalog.shm.ru/entity/OBJECT/).

Автор — Тимур Бобровський , кандидат історичних наук.

Ілюстрації

Ілюстрація І. Речі з царського подарунку київському митрополиту Гедеону Святополк-Четвертинському, 1685-1686 рр.: 1) золота з фініфтями і коштовним камінням митра; 2) золотий з фініфтями дискос; 3) золота з фініфтями лжиця.

Ілюстрація ІІ. Предмети XVIII ст.: 1) золотий з фініфтями потир Івана Мазепи (?); 2) розшита перлами митра 1756 р.; 3-4) розшита перлами митра середини XVIII ст.

Ілюстрація ІІІ. Срібнопозолочений літургійний посуд, подарований російським імператором Олександром І київському митрополиту Серапіону Александровському, 1814-1815 рр.: 1) тарілка для просфор; 2) лжиця; 3) тарілка для антидору; 4) звіздиця; 5) дискос; 6) потир; 7) ківш.