Образ Володимира  Великого на фресках Софії Київської (до проблеми  канонізації князя)

Коли Володимира почали шанувати як святого? Ця проблема дискутується в науці впродовж багатьох десятиріч. Річ у тім, що точних даних про початок церковного шанування і офіційної канонізації Володимира  немає. Вважають, що першою спробою  церковного твору про святого Володимира була “Пам’ять і похвала князю руському Володимиру”, написана Яковом Мніхом не раніше другої половини ХІ ст. Оскільки Яків свідчить, що за його часів Володимира не шанували по заслугах, себто як святого, гадають, що цей твір складений ще до канонізації князя.

 Вважають, що  канонізація Володимира сталася між 15 липня (днем його пам’яті) і 6 грудня 1240 р., тобто між Невською битвою і взяттям Києва Батиєм. Вчені звернули увагу на те, що в запису Новгородського літопису під 1240 р. зазначається, що перемога над шведами відбулася “на память святых мученикъ Кирика и Улиты и святого князя Владимера крестившаго Рускую землю…” Тобто офіційна канонізація Володимира мала місце не пізніше середини ХІІІ ст., хоча перші надійні свідчення про церковне пошанування Володимира як святого відносяться до XIVст.: всі Прологи и богословскі  книги того часу  під 15 липня  містять пам’ять святого Володимира.

Проте деякими дослідниками обгрунтовувалася версія набагато ранішої канонізації Володимира, який визнавався святим ще в ХІ ст. Вже в “Слові про Закон і Благодать”  сучасника Володимира і Ярослава митрополита Ілариона,  Володимир іменується “блаженным”; звертаючись до князя, Іларіон твердить, що так народ називає його “с дерзновением и без сомнений, как сам Спас тебя нарек”. Це засвідчує шанування Володимира в Русі-Україні  як блаженного вже в перші десятиріччя ХІ ст.,  а слова “блаженний” і “святий” вживалися в тотожньому значенні. Все це дозволяє  припускати дуже раннє культивування на Русі пам’яті св. Володимира, проте водночас –  тривалий характер його канонізації.

 Для розгляду цієї проблеми варто залучити нетрадиційне для такого дослідження, проте найбільш давнє і автентичне джерело – монументальний живопис Софії Київської. Широке і послідовне прославлення Володимира і його дружини, візантійської принцеси Анни, простежене нами в релігійому і світському стінописі Софії засвідчує, що імена князів-хрестителів Русі готувалися до канонізації  вже в другому десятиріччі XI ст. Сьогодні відомо, що розпис Софії виник не пізніше 1018-1019 р. – ці дати  написані в  найдавніших софійських графіті, виявлених  на фресках.

             Володимир і Анна фігурували на княжому груповому портреті в центральній наві собору як  рівноапостольне царське подружжя, що очолює вхід у Софію їхньої родини при освяченні храму. Володимир ніс на вівтар Софії священий релікварій-єрусалим  – модель  п’ятикупольної Десятинної церкви як символу нової Русі.  У великому циклі світських фресок сходових  башт зображено укладення династичного шлюбу Володимира й візантійської принцеси Анни наприкінці Х ст., який поклав початок хрещенню Русі. 

        Але така рання  початкова стадія канонізації Володимира мала передбачати виникнення його іконних образів або, принаймні, прообразів. Натомість, давні зображення Володимира як святого невідомі, що пояснюється його порівняно пізньою офіційною канонізацією. У пізніших пам’ятках він постає сивим благовидним  старцем, який не має нічого спільного з  прижиттєвим зображенням князя на  його монетах.       

У пошуку давнього образу Володимира  ми звернули увагу на фреску “Явлення архангела Михаїла Ісусові Навину”.  Вона написана на південному схилі склепіння  нави Михайлівського вівтаря. На фресці зображено, як  наступник Мойсея  Ісус Навин стоїть на чолі  групи воїнів і жестом правої руки звертається до архангела: “Чи Ти наш, чи наших ворогів? А Той відказав: “Ні, бо Я вождь Господнього війська, тепер Я прийшов”. На  Ісусові Навині – вбрання царственного візантійського полководця: пурпурова мантія поверх військового обладунку, на голові – шкіряний шлем з накидкою для шиї. Явно портретований лик Ісуса Навина відрізняється своїм нордичним типом від підкреслено семітської зовнішності його супутників: дещо нависаючі надбрів’я, добре окреслений ніс з горбинкою, важке різко виступаюче вперед підборіддя та відкопилена нижня губа. Такий портрет зовсім не відповідає іконографії Ісуса Навина в інших пам’ятках. Наприклад, у сучасному Софії Київській візантійському храмі Осіос Лукас у Фокіді (Греція), Ісус Навин в такій самій сцені зображений як явний семіт. Цілком можливо, що такий незвичний образ Ісуса Навина на софійській фресці був інспірований волею князя – замовника розпису, тобто самого Володимира. У такому разі маємо унікальний прижиттєвий портрет Володимира Хрестителя.

 Аби переконатися, що це саме так, звернімося до прижиттєвих зображень Володимира на його монетах.  Всі вони виявляють один спільний для них тип Володимира: довгасте обличчя з важкою нижньою щелепою і великим виступаючим голеним  підборіддям, причому на монетах це явно підкреслено, адже така цілком реальна риса його зовнішності надавала князеві особливої мужності.

Оскільки  біблійний полководець Ісус Навин був спадкоємцем вождя народу Божого – Мойсея і ввів свій народ в Землю Обіцяну, за середньовіччя він сприймався прообразом християнських державців, переможців варварів.  За доби Македонської династії, з якою Рюриковичі поріднилися через дружину Володимира принцесу Анну, з Ісусом Навином у візантійській літературі і  мистецтві полюбляли порівнювати прославлених перемогами імператорів, сучасників Володимира – Никифора ІІ Фоку, Іоанна І Цимісхія, зрештою рідного брата Анни Василя ІІ Болгаробійцю. Така сама традиція проникла на Русь після її хрещення. Недаремно у давньоруській книжності  з Ісусом Навином порівнюється князь-полководець Володимир, що ввів свій народ у Землю Обіцяну, себто охрестив його.

І все ж постає питання: чи існують візантійські прецеденти портретних зображень державців в образах святих у релігійних сюжетах? Виявляється, що так, причому ця традиція поширилася і на країни візантійського культурного ареалу. Це свідчить про дуже раннє зародження культу св. Володимира Рівноапостольного, ініційованого вже самим Володимиром і його оточенням та  зафіксованим у фресках  Софії Київської.

Автор – Надія Нікітенко