НЕКРОПОЛЬ КИРИЛІВСЬКОГО ХРАМУ ХVІІ-ХVІІІ СТОЛІТЬ

Дивна наша історія,  маємо доступні і правдиві  свідчення щодо поховань у Кирилівській обителі у ХІІ ст. При тому, практично не маємо свідчень про існування обителі у добу монгольської навали і обмаль інформації щодо поховальних справ  ХVІІ-ХVІІІ ст. З джерел відомо, що ханські загарбники,  хоч і грабували  церкви, але не заважали проведенню в них християнського служіння, тому з великою долею вірогідності припускаємо, що незважаючи на окупацію Києва ханом Батиєм, Кирилівська обитель жила і  тут мерехтіли полум’я  свічок, горіли лампади, чутні були молитви, ченці вимолювали в Бога мир та злагоду, жили, помирали і влаштовували поховання. 

1605 року Кирилівський монастир очолив ігумен Василій Красовський. Він відроджує до активного православного життя цей монастирський осередок, ремонтує Кирилівську церкву, освячує храм на честь Святої Трійці.  Діяльність ігумена Василія Красовського-Масла на прізвисько Чорнобривець була високо оцінена і після його смерті, монастирська братія, враховуючи плідну діяльність ігумена на користь Києво-Кирилівського монастиря, вирішила поховати його у самому храмі: “…року 1614 місяця лютого 26 дня з четверга на п’ятницю на спомин святого отця Василія престависе той чесний отець ігумен Васелей Чернобровка, а погребли його березня у третій день на сирному тижні і поклали тіло його честное під муром біля правого крилоса, під стіною, з честю великою“[i]. Уклін і вдячність тобі, раб Божий, за відновлення та збереження Кирилівської святині.

Чимало свідчень про наступні поховання під підлогою храму зібрано у творах і щоденнику (Діарушу) славетного святителя Димитрія Ростовського, життя якого було тісно пов’язане з Кирилівським монастирем.

1682 року у Діаруші Димитрія Ростовського, який у свій час був ченцем, а згодом ігуменом Кирилівського монастиря, з’явився запис про те,  що «преставися»  отець Мелетій Дзик.

Ігумен Меле́тій (в миру Миха́йло Дзик, рік народження невідомий, помирає  7 лютого 1682 р). Відомо, що в 1658–1677 рр. він був ігуменом Києво-Кирилівського монастиря і само він «рукоположив» Даниїла Туптала, майбутнього святителя Димитрія Ростовського у ченці.  

Незважаючи на те, що Мелетій Дзик, завершив свій життєвий шлях ігуменом Михайлівського Золотоверхого монастиря, за архівної інформації, був похований у Кирилівській обителі. Про це ми дізнаємося з  документу XIX ст. у якому значиться:  “… із зовнішнього боку церкви по ліву сторону є в стіні два заглиблення, в яких, як кажуть очевидці, були встановлені два образи на міді (у 30 фунтів кожен), один над могилою батьків святого Димитрія Ростовського, а другий – над могилою ігумена, який рукоположив святого Димитрія в іноцтво  і що ікони ці були зняті у 1865 р. для поновлення ликів святих…”[ii].  

 Цей документ (лист від 5 жовтня 1869 р.) розкриває призначення архітектурних ніш на північному фасаді Кирилівської церкви і містить цінні свідчення, які доповнюють інформацію щодо поховань у Кирилівському храмі.

 

 

Запис Діарушу Димитрія Ростовського 1689 року повідомляє : “…марта 20 дня, во святой великий пяток, в спасительные страсти, мать моя Мария Михайловна, законная супруга отца моего Саввы Григорьевича, преставися в  9 часов дня. Апреля в З день, в среду, святого воскресенья седьмицы совершили мы погребение в монастыре Кирилловском и положили в церкви св. Троицы, на левой стороне, в самой стене, при дверях, коими на хоры входят…”[iii].

Друг і наставник святителя Димитрія Мелетій Дзик помирає у 1682 р., а мати святителя – у 1689 р. На час ігуменства Дмитрія Ростовського у Кирилівському монастирі ці дві близькі йому людини були вже на небесах. Отже, цілком зрозумілим є його прагнення увічнити їх пам’ять образами та написами, влаштованими на зовнішній північній стіні храму.

Наступне сумне повідомлення про смерть свого доброго і близького друга  Димитрій Ростовський датує 1697 роком: «Января 17 дня с субботы на воскресенье, в третьем часу ночи, преставился честный старец Иннокентий Монастырский и по нем я грешный принял игуменство»[iv].

Стінопис Кирилівського храму зберігає портрет цього видатного діяча Української Православної Церкви.

Іудей за походженням, православний за вірою, професор Львівської колегії, а згодом архімандрит Деражицький та ігумен Києво-Кирилівський, Інокентій Монастирський все своє життя присвятив служінню Православній Церкві й заслуговує на добру пам’ять своїх нащадків. Заслуга цього авторитетного діяча, талановитого вченого-богослова, письменника-полеміста, винахідливого дипломата, енергійного та розумного адміністратора полягає не тільки в його організаторських здібностях на користь Кирилівського монастиря, але й у тому, що своєю активною християнською діяльністю він зробив вагомий внесок у становлення Української Православної Церкви.

Віддаючи належне його пам’яті, Димитрій Ростовський і вдячна чернеча братія поховали його в Кирилівській церкві.

У  1965-1967 рр. ХХ ст. під час проведення пониження підлоги пам’ятки до первісного рівня ХІІ ст. здійснено археологічні дослідження.  Під нашаруваннями підлог ХІІ, ХVІІ, ХVІІІ та ХІХ століть віднайшли більше 20-ти  поховань, одне з яких – біля пілону, на якому зображено портрет Монастирського.  Припустили, що це й була могила Інокентія Монастирського, над якою  написано надгробний портрет у  чорній траурній рамі. 

6 січня 1703 року у віці 103 роки помирає батько святителя Димитрія Ростовського – Сава Туптало. Місце поховання ним було обумовлено заздалегідь – поряд з  дружиною, біля сходів на другий поверх.

Сотник Сава Туптало був заможним шляхтичем, ревним і благочестивим християнином. Разом із дружиною вони виховали чотирьох дітей, були ктиторами Кирилівської обителі.

 Прах Сави Туптала упокоївся на паперті Кирилівської церкви ліворуч поховання улюбленої дружини.

Наступне поховання у Кирилівській церкві також пов’язане з родиною Тупталів – старша  сестра святителя Ростовського, в миру Памфілії. Під 1704 роком святитель пише:  “Апреля в неделю Фомину в благовест на литургию преставилась сестра моя старейшая инокиня Александра (в миру Памфілія – Авт.), погребена в церкви Кирилловские в ногах у матери”[v]. 

У сім’ї Тупталів було три дочки – Памфілія, Февронія та Параскева. Поряд з Києво-Йорданською церквою збудованою їхнім батьком, доньки  заснували Миколаївський жіночий монастир, ігуменство в якому передавали одна одній у спадок. Відомий й заповіт наймолодшої сестри Параскеви від 16 червня 1710 року, в якому вона просила дати упокой її  “грішному тілу” в Кирилівський церкві[vi]. Документів чи свідчень про точну дату смерті й місце поховання двох молодших сестер святителя Димитрія не знайдено, але скоріше за все, і їх було поховано у Кирилівській церкві. Вірогідно у маленькому пантеоні-некрополі Тупталів було поховано і племінника Даниїла Туптала, постриженика Кирилівського монастиря Афанасія, про якого йшлося у написі зі зворотного боку Ватопедської ікони, влаштованої на могилами родини Тупталів. Отже, Кирилівська церква стала родинною усипальницею сім’ї Тупталів. На схемі розташування поховань під підлогою Кирилівського храму,  саме у північній частині нартекса, біля входу на сходи, що ведуть на другий поверх, дійсно означено декілька поховань, влаштованих у два ряди одне над одним. 

Маючи у розпорядженні чітку, професійно виконану схему розташування поховань під підлогою Кирилівського храму, на превеликий жаль, ані в фондах Софійського заповідника, до якого належить музей «Кирилівська церква» ані в архіві Інституту археології НАН України не виявлено офіційних звітів про дослідження цих поховань.

Зі чорнових щоденників археолога і певний час завідуючого музею «Кирилівська церква» І. Мовчана (переклад українською мовою Авт.):  «Склеп біля південно-східного пілону (довжина 2 м 10 см, ширина 83 см, глибина від основи до нового склепіння 119 см). Склепіння з жолобчастої цегли»[vii]. Припускаємо, що даний склеп знаходився у  південній наві, біля південного входу до споруди. Там відмічено два поховання – нижнє у склепі, над ним ще одне.  Нижнє, у склепі, напевно належить ігумену Кирилівського монастиря початку ХVІІ ст. Василію Красовському, якого за документальними свідченнями поховали під правим кліросом.

«Склеп біля середнього південно-західного пілону на 50-55 см на північ від пілону (Гадаємо, що це північний пілон середнього південного хрещатого стовпа. За схемою біля північного пілону нанесено поховання у склепі –  Авт.) Стінки склепу викладено з цегли ХVІІ – ХVІІІ ст. Склепіння, вірогідно, перероблялося вдруге (склепіння на глибині – 45 см від рівня підлоги ХІХ ст., глибина склепу від основи до склепіння – 119 см, дно спирається в стрічковий фундамент, довжина 210 см, ширина – 83 см). Весь склеп було завалено ґрунтом, будівельним сміттям, битою цеглою, фрагмент пляшки ХІХ ст. з етикеткою. Сміття вибране і розчищено кістяк. Труна, за припущенням дубова,  поганої збереженості. При похованому ніякого інвентарю не віднайдено. Кістяк зорієнтовано головою на захід. Руки складені на животі, небіжчик похований на спині. Череп розчавлений. З огляду на цеглу, поховання можна датувати ХVІІ – ХVІІІ ст.» [viii].

«У південно-західному куті нартекса на глибині 45 см від обрізки фундаменту відкрита шиферна гробниця. Цю гробницю було помітно у ямі, що викопана до приходу археологів. Східну стіну гробниці було витягнуто. Помітно перемішані кістки. Все свідчить, що крізь відкриту східну стінку до саркофага хтось проникав у пошуках коштовностей. Саме внаслідок цього кістяк був зруйнований. Саркофаг був зорієнтований по осі схід-захід. Під час виїмки ґрунту та сміття, незважаючи на міри перестороги, віко саркофага провалилось. Гробниця була перекрита суцільною шиферною плитою, яка підтримувалась  залізним чотиригранним пруттям – три штуки. Пруття покриті іржею і не витримали ваги шиферної дошки. У саркофазі збереглися залишки дерев’яної труни. Віднайдено шматок розшитої тканини з літерами. Поховання датували  ХVІІ – ХVІІІ ст. Внутрішні розміри саркофага складають: довжина 1 м 97 см, ширина 77 см, глибина 77 см. Ззовні – довжина 2 м 18 см, ширина – 88 см, висота без кришки – 83 см.  Внутрішня поверхня стінок саркофага добре відшліфована. Північна стінка розбита. На дні гробниці  на відстані 78 см від східного краю, помітно 7 отворів пробитих по колу, діаметр якого 15 см, а самі отвори – 8-9 см. На південній стінці саркофага віднайдено графіті у вигляді малюнків:  два погруддя людей, птах схожий на качку, якась тварина з головою, що повернута до птаха, проквітлі хрести, літери тощо.  Можна припустити, що гробниця давня, а поховання в ній вторинне. Біля північної стінки саркофага було віднайдено перемішені кістки (череп, кістки рук, ніг) складені разом. Вочевидь  цей кістяк був вилучений із саркофага при вторинному використанні гробниці»[ix].

Про це поховання у свій час писав професор А. Прахов: «В южном конце паперти мы наткнулись… на интересную гробницу ХVІ-ХVІІ века, в которую заглянули случайно, но не тронули ее, дабы не заслужить упрека в праздном любопытстве»[x].

«Біля східної стінки гробниці до стрічкового фундаменту йде яма. Відстань від гробниці до фундаменту 1 м. Глибина ями 3 м 50 см. На схід від ями під стрічкою фундаменту слідує підбій (бічна ніша у могильній ямі –  Авт.), що заглиблюється на схід на 2 м 50 см, а з півночі на південь 2 м 20 см. Глибина цього  підбою нижче фундаментів, приблизно 1 м 50 см . Вірогідно, ця яма і підбій були зроблені в пізній час для здійснення поховання»[xi].

Ось, власне і все, що вдалось виявити з щоденників І. Мовчана, якому висловлюємо подяку, оскільки ніяких інших матеріалів щодо досліджень поховань під підлогою церкви, принаймні на сьогодні, віднайти не вдалось.

У фондах Софійського заповідника зберігаються кипарисові хрести, з поховань, які описував І. Мовчан. Ці хрести у 1978 р. передала до фондового відділу завідуюча музеєм «Кирилівська церква» А. Федченко (Акт № 26 від 18 грудня 1978 р.). Хрест дерев’яний, кипарисовий, різьблений, нагрудний віднайдено у похованні ХVІІ ст., яке знаходилось у північній частині нартекса біля північного стовпа. Схожий хрест виявлено у похованні ХVІІ ст. під підлогою трансепта південної нави[xii]. 

Ці, чудово збережені кипарисові хрести мають цікаве сюжетне  різьблення  і варті уваги дослідників.

Автор – Ірина Марголіна

Фото поховання під підлогою Кирилівського храму

Пам’ятна дошка. Була влаштована над похованням Савви Туптала. Зберігається у фондах НЗСК

Ватопедська Богоматір. Родова ікона сім’ї Тупталів

Портрет ігумені Іннокентія Монастирського. Темпера ХVІІ ст.

Портрет сотника Савви Тптала

Кипарисові хрести з поховань у Кирилівському храмі

 

План поховань під підлогою Кирилівської церкви

[i] Український історичний журнал. 1989. № 5.

[ii] ДАКО, ф. 804, оп. 1, спр. 602, № 284.

[iii] Дневные записки святого чудотворца Димитрия митрополита Ростовского. М., 1781.

С. 422–424.

[iv] Там само. С. 67.

[v] Шляпкин И..А. Св. Дмитрий Ростовский и его время. СПб, 1891. Приложение. С. 10.

[vi] Лазаревский А. Документальные сведения о Савве Туптало и его роде // Киевская старина 3  (1882, август). С. 384.

[vii] Чернетка археологічного щоденника І.І. Мовчана. К., 1965 р.// Науковий архів НЗСК .  НДФ  7683, с. 4.

[viii] Там само, с. 5-6.

[ix] Дневник археологических исследований, проводимых Киево-окольным отрядом Киевской постоянно действующей археологической экспедицией в районе памятника архитектуры ХІІ в. Кирилловской церкви. Начальник отряда Мовчан И.И. К., 1972 г. Науковий архів НЗСК .  НДФ  7683. С. 21-27.

[x] Прахов А.В. Фрески Киево-Кирилловской церкви ХІІ в. // Киевская старина.1883. № 5.  С. 103.

[xi] Дневник археологических исследований… С. 21-22.

[xii] Фонди НЗСК. КП – 536, СМАА 9175; КП – 536, СМАА – 9177