Музиканти на фресках Софії Київської

Музиканти на фресках Софії Київської

     Софія Київська – велика святиня Русі-України, яка впродовж сторіч відігравала роль її духовного осердя, символу нашої державності і культури. Побудований у 1011 – 1018 рр., це найдавніший храм, який  зберігся на  східнослов’янських теренах. У Софії зберігається найповніший у світі ансамбль мозаїк і фресок ХІ ст., які є  справжніми мистецькими шедеврами. Унікальними є світські фрески двох  сходових веж собору, які  розповідають про укладення в Константинополі династичного шлюбу князя Володимира Святославича і візантійської царівни Анни наприкінці Х ст. – цей шлюб започаткував собою хрещення Русі. Фрески розповідають, що  шлюбні урочистості супроводжувалися змаганнями на іподромі, царськими полюваннями, бенкетами, виступами акторів і музикантів.

    На фресці південної вежі зображено великий ансамбль музикантів. Цю знамениту фреску зазвичай називали „Скоморохи”. Вона займає площину довжиною майже 5 м. В середині ХІХ ст. фреску було поновлено олійними фарбами, в 1920-ті рр. реставровано професором Д. Кипликом. У 1960-ті рр. її реставровано українськими фахівцями. Тло композиції повністю звільнили від олії середини ХІХ ст., однак на фігурах олійні фарби частково залишено через погану збереженість фрески. Під час реставрації відкрилися деталі, які дозволили уточнити зміст цього сюжету. Виявилося, що тут зображено не давньоруських скоморохів, як вважали раніше, а великий і високопрофесійний ансамбль візантійських музикантів. Це – найбільший ансамбль, відомий з творів середньовічного мистецтва. Тут зображено 13 персонажів, причому двоє з них (праворуч) – акробати з жердиною. Інші 11 – учасники музикального ансамблю, які грають на різних інструментах, супроводжуючи виступ акробатів. Один з музикантів  сидить, бо грає на громіздкій лірі (кіфарі), інші,  граючи на різних інструментах,  пританцьовують. Музиканти ведуть хоровод, бо  коло — улюблена форма церемоніальних танців при візантійському дворі (а в даному разі  маємо святочний весільний  обряд).

    Соло веде пневматичний орга́н, зображений ліворуч. У Візантії орга́н, на відміну від Заходу, не був у церковному вжитку, а застосовувався у придворній обрядовості. Органна музика супроводжувала не лише вистави, а й придворні церемонії, зокрема прийоми послів та шлюбні бенкети і обряди.

     Орга́н, зображений на фресці, мав у висоту близько 2 м., у ширину – 80 см. Це вдалося з’ясувати, порівнявши орган з постатями зображених поруч з ним людей.  Дерев’яний корпус орга́на має вигляд високої візантійської шафи, що завершується поясом арочок і трикутним фронтоном. Він, мабуть, був прикрашений різьбленням і позолотою. Труби орга́на  закрито пурпуровою  завісою, що дозволяє згадати свідчення візантійського імператора Костянтина Багрянородного про прийом княгині Ольги в 957 р.: тоді грали два орга́на, срібні труби яких було закрито завісами.

     Орга́н  обслуговують три особи – органіст і два його помічники, які качають повітря в органні труби   крокуючими міхами, переміщуючи центр ваги тіла. Вони тримаються за поруччя, аби втримати рівновагу. Ці ж поруччя сприяли стійкості орга́на. Повітря подається через гнучкі шкіряні рукави між двома дошками міхів. Органіст грає не на клавішах, а натискає долонями на ручки висувних важелів – тангентів. Ножні міхи орга́на  дуже великі – майже дорівнюють довжині зросту людини. Двоє таких потужних міхів забезпечували безперервну і рівну подачу повітря. Але для цього була потрібна повна узгодженість дій – це й показав фрескіст, який зобразив качальників повітря обличчям один до одного. Отже, орга́н, зображений на фресці, був дуже дорогим, громіздким інструментом, який, однак можна було переміщувати, адже він міг досить легко складатися в орга́нну  шафу.

     На фресці зображено ще 8 музикантів, розміщених  відповідно до звучання інструментів. У центрі – три ударники, які складають ритмічну основу ансамблю. Вгорі бачимо музиканта з  металевими тарілками (кімвалами) з дещо випуклими середніми частинами. Їхній діаметр – близько 30 см. Кисті рук музики зображено на різній висоті, оскільки він виконує  характерний ковзний удар. Кімвали відомі з давнини у різних народів. Їх виготовляли з міді або бронзи, що надавало їм особливо виразного дзвінкого звучання.

   Ще два ударники зображені внизу. Ліворуч – той, хто грає кроталами-тріскачками; одну з них він тримає здійнятою лівою рукою, а другою  б’є об праве стегно. Кротали являли собою скріплені між собою дві пластинки, що були віддаленими попередниками кастаньєт. Праворуч – музикант з  невеликими парними барабанчиками – накрами. Вони мали котловидний корпус (керамічний або металічний) з натягнутою зверху шкірою. Ударяли довгими дерев’яними паличками. Приблизний розмір діаметрів барабанчиків – 20-25 см. Дрібний ритм досягався рухами кистей.

     У верхньому ряду обабіч музиканта з тарілками зображено музикантів з духовими інструментами: ліворуч – флейтиста, праворуч – двох трубачів. Флейтист грає на поперечній флейті, що мала вставний мундштук. Вкупі з органом він веде основну мелодію ансамблю. Праворуч, навпроти флейтиста зображено в профіль двох музикантів з довгими вузькими конусоподібними трубами, довжина яких сягала одного метра, а діаметр розтруба – 11 см. На стволі цих довжелезних труб не було звукових отворів. Труби мали вставні мундштуки. Трубачі створюють фонові звуки і ведуть нескладну мелодію. Такі труби були у вжитку давньоруських музикантів, про що свідчать мініатюри та писемні джерела.

     Нижче від трубачів одного над іншим зображено двох музикантів із струнними щипковими інструментами. Верхній з них тримає лютню, нижній, який сидить,  – ліру або кіфару.

Лютня попередниця гітари, бандури і домри. Вона не має великого резонаторного отвору; замість нього в ній зроблено кілька невеликих отворів. Струни робили з металу, шовку або жил. Грали кістяним плектором або пташиним пером. Нижній музикант грає на трапецієподібній лірі (кіфарі або псалтерії), завширшки приблизно 0,5 м. і заввишки – 1,3 м.  Інструмент стоїть на підлозі між ногами музиканта. Дослідники визначали його і як гуслі, і як кіфару, і як псалтерій.  Власне гуслі – це слов’янська назва псалтерія. Але на псалтерії, коли він стояв вертикально, грали лише однією рукою, оскільки з другого боку струни були закриті корпусом.  А інструмент на фресці має доступ до струн з обох боків. Тобто зображена тут ліра має вигляд  гібриду кіфари і псалтерію, які  у візантійських  текстах символізують дух і плоть, що  в даному разі  означає їх сакральну єдність. Ліра  – дуже давній інструмент, що налічує не менше 4,5 тисяч років. Лютня і ліра виступають в оркестрі і як сольні, і як акомпануючі інструменти.  Софійський ансамбль відзначається наявністю довершених на той час інструментів, таких як орга́н і величезна ліра (кіфара). Масивній солодкозвучній кіфарі (лірі) – інструменту бога кохання Аполлона, зображеній на передньому плані, на фресці належить особливе місце. Музикант, який  грає на кіфарі,  на відміну від інших,  має невелику борідку і   зображений  у  прийнятому у візантійському церемоніалі високому тюрбані (таджі), аналозі священної корони царя Давида – прообразу Володимира,   репрезентуючи князя як нареченого. Недарма у таїнстві вінчання  наречених благословляли співом 127 псалму, в якому пророк Давид прославляє  благословенний Богом шлюб. Цікаво, що саме зображені тут  інструменти називає Костянтин Багрянородний в описі церемонії царських заручин. Софійська фреска дає візуальне відтворення складної ритмічної й водночас чудесної піднесеної мелодії, надзвичайно урочистого, потужного і радісного звуку, що створює загальний настрій щастя, складаючи “весільний марш” середньовіччя.  Щоби досягти узгодженого звучання такого ансамблю, треба було мати високу професійну підготовку. Тож перед нами – не мандрівні народні музиканти-скоморохи, а великий придворний оркестр, що бере участь у весільному ритуалі.  Цей оркестр відображає найвищі досягнення середньовічної музичної культури.

       У групу акторів входять і два акробати, зображені трохи вище, біля вікна південної вежі: чоловік-гігант тримає на плечі (чи закріплену спереду за поясом) довгу  жердину (вона закінчується біля плеча, щоби не закривати фігури), по якій  лізе нагору хлопчик, який наміряється дістати встановлене  на верхівці блюдце. Схожа сцена описана єпископом Кремони (міста в Італії) Ліутпрандом, посланим в 949 р. до імператора Костянтина Багрянородного.

   Вочевидь у Русі були подібні ансамблі при  дворах київських князів. Основні види інструментів, зображених на фресці,  згадані в Києво-Печерському патерику при описі придворного оркестру князя Святослава Ярославича: мовиться про великий ансамбль, в якому були і гуслі, і флейти, і орга́н.  А у Тверському літописі  під 1220 р. у княжому військовому оркестрі  Святослава Всеволодовича згадуються накри, органи, труби, сурми, сопілки.

     Цікаво, що набір інструментів у софійському ансамблі не є випадковим. Дід дружини Володимира Святославича княгині Анни імператор Костянтин Багрянородний  у своєму трактаті „Про церемонії візантійського двору” вказував, які інструменти мали грати у тому чи іншому випадку. За цим суворо стежили, адже церемоніал, як вважали візантійці, пов’язував земне з небесним. Так от, при шлюбному обряді обов’язково  мали грати орган, кіфара і кімвали.

     І в північній, жіночій вежі є чудове зображення музиканта. Проте тут його зображено в медальйоні на склепінні. Річ у тім, що система розпису  веж відтворює образ Всесвіту з його земним і небесним світами. Земні події розгортаються у нижньому світі й зображені на стінах, а у верхньому, небесному, ці події фіксуються у вигляді символів. Тобто у медальйонах – символічні сюжети, бо медальйони – образи вічності, безкінечності. Музикант має яскраво виражений східний тип і грає на смичковому інструменті, що нагадує скрипку. Ніжний, вишуканий і тонкий звук такого інструменту дозволяє згадати біблійну Пісню пісень, що оспівує кохання й водночас земний і небесний шлюб.

     Музичні сюжети можна сприймати ще в одному контексті. Музика – символ вищої гармонії Всесвіту, встановленої Богом, символ зв’язку земного з небесним.  Піднімаючись на хори, людина наче досягала вищих рівнів буття і наближалась до Бога. Недаремно  і ансамбль музикантів, і музиканта в медальйоні зображено вгорі веж.

Література

Тоцкая И.Ф., Заярузный А.М. Музыканты на фреске “Скоморохи” в Софии Киевской // Древнерусское искусство: Художественная культура Х – первой половины ХIII в.  М., 1988.  С. 143-155.

Нікітенко Н. Світські фрески Софії Київської. Таємничий код історії.  Харків, 2017.  248 с.

Автор – Надія Нікітенко

Музиканти і акробати. Фреска південної вежі

Музиканти і акробати. Прорис В. Прохорова. 1870-ті рр.

Пневматичний орган. Реконструкція С. Висоцького та І. Тоцької

Музиканти.Реконструкція І. Тоцької та А. Заярузного

Музикант. Фреска північної вежі