Маловідомі портрети київських князів Софії Київської

Маловідомі портрети київських князів Софії Київської

Після тріумфальної величі Софії у князівські часи Володимира та Ярослава, настають часи спустошення та занепаду в історії найвеличнішого храму Києва. Нове піднесення християнської святині відбувається за часи митрополита Петра Могили – однієї з найвизначніших  та  впливовіших  постатей церковної київської історії.  Посівши  Київську митрополичу кафедру, фактично зруйновану на той час, у країні, яку лихоманили та роз’єднували міжконфесійні чвари, він мав знайти ту опору, той з’єднуючий цемент, який би об’єднав та зміцнив громаду. Петро Могила, вихований у глибокій православній традиції, маючий тісні зв’язки з католицьким світом, мав неабиякий дипломатичний хист. Та, зваживши усі рації, він зрозумів, що об’єднати суспільство на духовному рівні можливо тільки на основі пробудження історичної пам’яті та повернення до духовних витоків християнства – візантійської традиції.  Ідеологічну направленість своєї діяльності Петра Могили  спрямував на відродження православ’я та піднесення слави  Києва княжої доби разом з образом Хрестителя Русі — Володимира Святославича. Ставши митрополитом, Петро Могила втілює власну церковно – політичну програму у Софійському соборі.  Частиною цієї програми стало облаштування у західній зовнішній галереї собору каплиці, куди він планував встановити раку з часткою мощів Володимира, знайдених ним біля Десятинної церкви. Відповідним чином було прикрашено і саму каплицю –  стінописну програму склали сюжети Акафістного циклу. Сюжети надзвичайно цікаві, вони розкривають не тільки загальний концептуальний задум Петра Могили, але й привідкривають і особисті вподобання митрополита. Зупинимось на одному з них — композиції “Світоприїмна свіча”.

“Світоприїмна свіча” – один з яскравих прикладів передачі художньої метафоричної форми  ікоса 11  в  форму образну.  В ньому Діва предстає в образі світоносної свічи, яка, ніби промінь сонця, розганяє морок  ночі та вказує вірним шлях розуму та душі. Композиція, яку представлено у Благовіщенському приділі, є надзвичайно цікавою не тільки своїм богословським тлумаченням, але й тими персонажами, які явлені поряд з Дівою. Сама Діва являє собою зворушливий і виразний образ. Її струнка  постать, що сама нагадує свічу, загорнута у зелений плащ з червоним підбором, піднесена на високому постаменті…Біля його підніжжя клубочаться  залишки пітьми, яку  розганяє світло свічи у її правій руці. А ліву руку вона простягає до натовпу людей, ніби звертаючись до них і благословляючи, водночас. По ліву руку від неї гурт світських осіб, який очолюють гарно виписані образи можновладців.  З огляду на яскравий, ошатний одяг, корони на головах – це державці, очільники громади. Окрім того, вони мають яскраво визначені портретні риси.

Першим ми бачимо коліноуклінного чоловіка, що у молитовній поставі склав руки перед собою. Вбраний він у багатий одяг червоного кольору, затканий золотом, у золотому опліччі. Його одяг нагадує собою царську мантію. На голові – золота, прикрашена самоцвітами, корона. Обабіч неї спускаються до плечей  дорогоцінні підвіски. Обличчя видовжене, з прямим видовженим носом та великими виразними очима. Він має довге витке напівсиве волосся, таку саме, кучеряву роздвоєну борідку та темно-русяві вуса. Цей чоловік-середовік у царських шатах явно виділяється з натовпу.  Якщо звернутися  до історії складання іконографії рівноапостольного  Володимира-Хрестителя, то можна пересвідчитися, що цей образ відповідає основним правилам відображення цієї історичної особи.

Обабіч Володимира бачимо дві чоловічі голови – також у царських коронах, із виразними рисами облич. Ліворуч – чоловік середнього віку, з довгастим лицем, темно русявим волоссям, гострою борідкою. Він має прямий довгий ніс, гострі, невеликі очі, аскетичне обличчя. Чоловік, що виглядає праворуч від Володимира має кругловиде безбороде молоде обличчя, великі виразні очі, якими допитливо дивиться перед собою.

Можна припустити, що це сини Володимира – Борис та Гліб. Ікони із зображеннями Володимира, Бориса та Гліба  відомі з кінця ХІУ ст. Виразними іконографічними особливостями цих образів є саме вікова різниця, яка підкреслюється доступними художникам засобами. Відомо, що старший брат, Борис, був вже зрілим чоловіком, на відміну від юнака, майже дитини, Гліба. Тож, Борис на іконах, зазвичай, має мужнє, видовжене  із загостреним підборіддям, обличчя. Гостру бороду та вуса ще не торкнула сивина, але це мужній та досвідчений воїн. Гліб же має кругле, безбороде юнацьке обличчя. Ніс коротший, риси обличчя більш м’які, майже дівочі. І це добре видно у софійській композиції. Головні убори, у яких традиційно зображуються брати (князівські гостроверхі капелюхи, оторочені хутром) замінені тут на корони, що натякає на право спадкоємності ними батьківського, «царського» столу.

 Трохи подалі, за Володимиром, відступивши на пів-крока, виступає сивий чоловік із густою довгою бородою, довгим сивим прямим волоссям. Руки схрещені на грудях, як перед прийняттям причастя. Шати на ньому не менш  багаті, ніж на попереднику. Царська мантія відіграє золотим відблиском. Ймовірно, саме так уявляли собі наступника Володимира – Ярослава. Він представлений тут старим чоловіком. І, дійсно, якщо Володимир помер, не перетнувши 60-річного віку, то Ярослав пішов з життя глибоким 75-річним старцем. 

Тож, припускаємо, що ми маємо рідкісний зразок портретного живопису ХУІІ ст., ще більше цікавий тим, що серед персонажів, відображених в іконі, можна побачити не тільки історичних осіб, канонізованих на той час  (Володимира, Бориса, Гліба), але й Ярослава Мудрого, якого канонізовано ще не було. Можна припустити, що ця композиція була ктиторською. На жаль, не збереглося  обличчя очільника гурту духовних осіб, що підступають до Діви праворуч. Але, з огляду на залишки зображення характерного облачення, можна припустити, що саме Петро Могила був тут зображений, як ктитор, опікувач святині та продовжувач справи великих київських князів. А, зваживши на те особливо шанувальне ставлення Петра Могили до образу Богоматері, відоме ще з часів перебування його архимандритом Києво-Печерської Лаври, стає зрозумілим, чому саме до образу Діви звертається ктитор.

Автор – Ірина Вільчинська

Софія Київська. Благовіщенський вівтар. Загальний вигляд.

Композиція “Світоприїмна свіча”. ХVІІ ст. Олія.

Композиція “Світоприїмна свіча” Фрагмент.