«Київський Златоуст» Іоанн Леванда (1734–1814)

Більш як за 1000-літню історію стіни Софійського храму побачили чимало. Пам’ятають вони і «Київського Златоуста», саме так називали сучасники Іоанна Леванду, – протоієрея Софійського собору, одного з найталановитіших і найвідоміших проповідників православної України на зламі XVIII–XIX ст. Його ораторськими здібностями захоплювалося кілька поколінь, а його портрети висіли у червоних кутах у домівках киян.

Народився майбутній проповідник 1734 р. в сім’ї київського ремісника Василя Сікачки. На думку більшості дослідників, прізвище «Леванда» (Lavanda) Іван Сікачка одержав саме під час навчання в Києво-Могилянській академії за ораторський талант, який його вчителі вважали таким прекрасним і цілющим для душі, як квіти лаванди. Існує й інша версія: Сікачка сам побажав взяти прізвище «Леванда» на честь свого благодійника києво-недільного священника Іоанна Леванди.

Блискучі промови і проповіді Леванди були позначені глибокою емоційністю, образністю, оригінальністю думок і вишуканістю мови. У 1763 р. Іоанн возведений у сан священника Києво-Подільського Успенського собору (церкви Богородиці Пирогощі). При соборі він служив 23 роки: 20 років у сані священника й три роки у сані протоієрея. Промови Леванди на богослужіннях були настільки проникливими, що після них одразу в мирян виникало питання, в якому храмі він здійснюватиме наступне богослужіння.

Особливо великої популярності серед киян зажив він під час чуми 1770 р.: виконуючи пастирський обов’язок, переживав усі біди й турботи разом зі своєю паствою. Цей страшний час, коли вимерла третина мешканців Подолу (6 000 осіб), став для І. Леванди моментом найбільшого його визнання як духовного наставника народу, і він заслужив серед сучасників прізвисько «Київського Златоуста». У 1786 р. Леванду було призначено першим кафедральним протоієреєм Софійського собору.  

Завдяки славі прекрасного красномовця І. Леванда був шанований багатьма знаними людьми, що підтверджується спогадами й листами його сучасників (Г. Сковорода, П. Вігель, І. Долгорукий, В. Капніст, О. Лобисевич, О. Шафонський та інші), і згадками про священника у творах письменників ХІХ ст. (Т. Шевченко, І. Нечуй-Левицький, І.Франко).

Помер Леванда 25 червня 1814 р. Смерть його була тихою й стала справжньою подією для всього міста. Поховали І. Леванду у Св. Софії під південною стіною патронального Іоанно-Предтеченського приділа (колишній Благовіщенський). На стіні над похованням збереглася мідна позолочена овальна дошка з меморіальним написом (рік народження тут вказано хибно).

Після смерті Леванди лишилася невелика, вціліла від пожежі бібліотека з 570 книг, яку придбала в його доньки Марії 1815 р. Київська духовна академія. Видання збірника проповідей Іоанна Леванди відбулося лише через сім років після смерті проповідника, а саме 1821 р. завдяки Д. В. Похорському, який надрукував їх у 3 частинах.

На честь видатного І. Леванди в 1869 р. вулицю Гейсовську на Печерську (за іменем київської графської родини Гейс) було перейменовано в Левандовську. 1927 р. – вулицю названо на честь Андрія Іванова, учасника встановлення радянської влади в Україні. З 1940 р. вулиця отримала нову назву на честь О. Аніщенка – робітника заводу «Арсенал». 2014 р. вулиці повернено історичну назву – Левандовська.

Автор – Інна Чигирик

Рис. 1. Портрет Іоанна Леванди XIX ст.

Рис. 2. Проповіді Іоанна Леванди в рукописах

Рис. 3. Пам’ятний знак над місцем поховання протоієрея Іоанна Леванди