Художній образ Кирилівської церкви

Вивчення архітектурних пам’яток завжди супроводжується їх візуальною фіксацією. Точні обміри й виконання за ними креслень (згідно із розробленими стандартами) є пріоритетними в дослідженнях сучасних архітекторів. Проте не менш важливим для історії є художнє відтворення раритетних споруд, емоційно забарвлене, позбавлене безпристрасної об’єктивності.

Кирилівська церква, унікальна давня пам’ятка Києва, безперечно поступається обсягом образотворчих матеріалів порівняно з визначними святинями міста – Софійським собором чи Києво-Печерською лаврою, які завжди були «під прицілом» художників різних поколінь. Однак неповторний образ храму відображений в розмаїтій художній інтерпретації авторів як минулого, так і сучасності. Не оминали його своїм мистецьким поглядом і фахові вчені, які долучалися до вивчення цієї давньоруської споруди.

Серед дослідників архітектурних здобутків минулого – авторитетні науковці Георгій Лукомський (1884–1952) і Борис Реріх (1874–1947). У 20-ті роки ХХ ст. об’єктом їхніх досліджень стає історико-культурна спадщина України: обидва переймалися пам’ятко-охоронними заходами, докладали чималих зусиль до організації першого на наших теренах художнього музею тощо. І як наслідок – багатий творчий доробок учених широкого спектру наукових і художніх інтересів. У образотворчій спадщині митців є художні твори, присвячені Кирилівській церкві.

Картина Бориса Реріха має лірико-епічне звучання. Велична споруда осяяна заходом осіннього сонця. Перед глядачем – головний фасад Кирилівської церкви з вишуканим хвилеподібним фронтоном, пластично виразними силуетами смарагдових бань, що тонуть у гущі бузково-синього неба. Примхливі ритми оголених гілок вікових дерев із теплими тінями на стінах немов розбурхують вечірню втому старезної історичної пам’ятки.

                       

Б. Реріх. Кирилівська церква. 1920 р.                         Г. Лукомський. Київ.

                                                                                        Церква б. Кирилівського  

                                                                                        монастиря. 1911 р.

Тонкими спостереженнями мистецтвознавця вирізняються твори Георгія Лукомського, «співця і поборника київського бароко». З неприхованим захопленням він змальовує Кирилівську церкву, давньоруську за походженням пам’ятку, одягнену в пізніші часи в шати українського бароко. Прискіпливим поглядом дослідника вдивляється художник в її особливості. Невипадково обране ним ракурсне зображення виявляє світло-тіньову гру декоративних елементів на фасадах, пірамідальну структуру загальних об’ємів архітектурної пам’ятки. З ретельною послідовністю, без зайвої дріб’язковості, виключно графічними засобами автор підкреслює монументальну велич споруди. 

Українські пам’ятки Г. Лукомський сприймав як живі істоти. «Спілкуючись» із ними, він висловив їм своє щиросердне сподівання:

«Прийдуть – крім учених дослідників із холодними серцями й душею, що висохла – інші люди й розкажуть усім про вашу чарівну, скромну, справжню художність; і наступить час – будуть вас дбайливо оберігати й любити. Поволі, але настануть такі часи» [«Аполлонъ», No 2, 1911].

 Чи настали ці часи ?!

P. S. Твори публікуються за репродукованими джерелами

Автор – Людмила Кришень.