Хто був засновником Кирилівської церкви на думку науковців

Яскравим явищем у процесі становлення церковної археології
як окремої наукової дисципліни стали дослідження київських храмів княжої доби, проведені київськими науковцями ХІХ ст. Активізації наукових пошуків сприяло введення в обіг у ІІ пол. ХІХ ст. стародавніх літописів. В контексті дослідження Кирилівської церкви коло джерел було окреслене Іпатіївським, Густинським, Лаврентіївським та Ніконовським ізводами.

Протиріччя у літописних даних породило розбіжності наукових висновків та інтерпретацій. Так, питання визначення особи засновника храму серед подружжя чернігівських князів Ольговичів, Марії Мстиславівни та Всеволода ІІ Ольговича, було сформульоване у запеклій суперечці М. Максимовича (1804 – 1873) та М. Закревського. Природа цього конфлікту, на думку канадської дослідниці О. Певної, значною мірою залежала від пріоритету дослідників у літописах. 

Максимович у своїй статті «О создании Киевской церкви св. Кирилла» (1877) обстоював думку про заснування храму Марією Мстиславівною, дружиною Всеволода Ольговича, спираючись на згадки 1179 р. (6687) одразу в двох місцевих хроніках: Іпатіївській та Густинській. Його висновок матиме вплив на роботи окремих дослідників. 

Цікаво, що на пам’ятній плиті, встановленій в Кирилівській церкві на честь завершення реставраційних робіт, проведених у 1880-х рр. під керівництвом професора А.В. Прахова міститься напис, який об’єднує імена подружжя князів, як засновників церкви: «СЕЙ ХРАМ СВЯТОГО КЮРИЛА СОЗДАННЫЙ ВЕЛИКИМ КНЯЗЕМ ВСЕВОЛОДОМ ОЛЬГОВИЧЕМ И КНЯГИНЕЙ ЕГО МАРИЕЮ МСТИСЛАВОВНОЙ В ЛЕТО 1140 – 1179…». Така альтернативна версія про рівноможливе заснування храму «…або Всеволодом Ольговичем, або Марією Мстиславівною…» вперше виникає у «Київському Місяцеслові» (1799) Іринея Фальковського. Однак, Максимович вбачав у його роботі повторення помилок Інокентія Гізеля.

Дещо викривлено ідею про заснування Марією Кирилівського храму подано в «Описании Киева» (1820), в якому М. Берлінський приписував фундаторство невістці княгині Марії Мстиславівни, яку також звали Марією. Ця версія згодом буде дубльована в роботах інших вчених, у тому числі в творі М. Булгакова «Очерк Истории Русской церкви в период до-Татарский» (1847). Однак скоро вона виявить свою хибність. Максимович вважав першоджерелом цієї помилки «Київський Синопсис» (1674) Інокентія Гізеля, в якому засновницею храму названо Марію Казимирівну, дружину Всеволода Святославовича, онука Марії Мстиславівни. 

На тлі плутанини між Марією Мстиславівною та її невісткою Марією Казимирівною, постать Всеволода ІІ Ольговича, як засновника храму, виглядала монолітом та була прийнята багатьма науковцями. Наприклад, Закревський обстоював думку про заснування храму Всеволодом, посилаючись на дані Лаврентіївського та Ніконовського літописів. Фундатором храму було названо чернігівського князя у «Огляді Києва відносно старожитностей», виданого 1847 р. київським губернатором І. Фундуклеєм. Його дружині відводилась роль засновниці приділу, або ж церкви на території монастиря.

До визначення особи засновника дослідники неодноразово повертались  в ХХ – ХХІ ст., адже первісна посвята храму та улаштування престолів значною мірою залежали від особи фундатора. 

Переосмислення наукового спадку попередників, проведення нових досліджень, виявило одностайність сучасних науковців, схильних вважати засновником храму чернігівського князя Всеволода Ольговича. Так, дослідниця Кирилівської церкви Ірина Марголіна на підтвердження ктиторства князя Всеволода висуває ряд історичних фактів та атрибуції давнього живопису, серед яких припускає, що в ктиторській композиції, виконаній фрескою ХІІ ст. в Кирилівській церкві, можливо було змальовано князя Всеволода.

Проте версія про жіночий слід у заснуванні Кирилівської церкви живе і досі. Зокрема, О. Певна  закцентувала на тому, що в патріархальному суспільстві середньовічного Києва мали бути дуже вагомі підстави, аби жінку називали фундаторкою. Відповідно, факт згадки імені Марії Мстиславівни як засновниці Кирилівської церкви в двох літописах не міг бути випадковим. Зазначимо, що якщо цей аргумент дослідниці із США може здатись недостатньо переконливим, то він відкриває ракурс, в якому  гендерна ідеологія середньовічного Києва виглядає надзвичайно непростою та  неоднозначною.  Але це інше питання, варте окремого фундаментального дослідження.

Автор – Ірина Марченко