Чому вівтар Софії  Київської присвячено св. Георгію Побідоносцю ?

         6 травня (23 квітня за ст. ст.)  православний світ святкує день пам’яті  вельми шанованого  всіма християнами святого великомученика Георгія Побідоносця. Він вважався покровителем князів, і йому, як «князю воїнів»,  присвячено  один  з бічних вівтарів  побудованої хрестителем Русі-України  князем  Володимиром Великим  Софії Київської.  Таке присвячення не є випадковим, адже св. Георгій є переможцем дракона, з яким ототожнювалося язичництво. Присвячення вівтаря Софії св. великомученику Георгію, величне погруддя якого фігурує на склепінні цього вівтаря, зазвичай пов’язували   з бажанням Ярослава (Георгія) Мудрого прославити свого небесного патрона. Але таке пояснення спростовується даними новітніх досліджень пам’ятки, особливо виявленням на її стінах цілої низки датованих  написів-графіті. Найдавніші з них з’явилися тут в 1018 – 1019 рр., коли храм уже стояв і був прикрашений мозаїками і фресками, які прославляють Володимира і його дружину Анну Візантійську.   Цей феномен фактично підтверджує  заснування  собору у 1011 р. за часів Володимира Великого. А Ярослав насправді завершив справу батька у 1018 р. Але, якщо присвячення софійського вівтаря св. Георгію пов’язане не з тезоіменитством Ярослава, чим його можна пояснити?  Тут треба виходити з того, що Софійський собор є храмом-меморіалом хрещення Русі, чим і зумовлено  присвячення вівтаря св. Георгію. Недарма ціла низка літописів першою церквою в Києві, побудованою після хрещення киян, називають храм св. Георгія. Вчені вважають, що присвячення першого київського храму Георгію  було пов’язане з корсунською перемогою Володимира, отриманою, імовірно, близько 23 квітня,   на день Георгія Побідоносця. На наше переконання, оскільки ця подія  стала прологом хрещення Русі, один з вівтарів храму-меморіалу присвятили св. Георгію Побідоносцю як небесному покровителю  князя-побідоносця Володимира Великого.

Річ у тім, що   перший період княжіння Ярослава в Києві, який сів у Києві в 1016 р.,  припав на часи усобиці, що спалахнула на Русі після смерті Володимира, і тривав до літа 1018 р. Тоді Ярослав після нищівної поразки в битві  над Бугом (22-23 липня 1018) втік до Новгорода, а Київ був узятий польським князем Болеславом Хоробрим і його зятем Святополком Володимировичем (братом-суперником Ярослава).  Хоча в 1019 р. Ярослав повернув собі Київ, до 1026 р. він вів важку боротьбу з іншим братом – войовничим Мстиславом Чернігівським, тож в Києві майже не сидів,  перебуваючи в Новгороді. Тому початок правління Ярослава був несприятливим для будівництва Софійського собору. Ярослав міг лише завершити те, що насправді здійснив його батько Володимир.

Автор – Надія Нікітенко