28 cерпня –   Успіння Пресвятої Богородиці

28 cерпня –   Успіння Пресвятої Богородиці

     Успіння – давньоруське слово, яке означає засипання, сон, а у випадку з Божою Матір’ю – смерть, кончину, коли сталося Її тілесне піднесення на Небо.  Це  день закінчення земного життя святої Діви Марії, матері Ісуса Христа. Символічно, що Успіння  – останнє дванадцяте свято православного церковного року (завершується 28 серпня за новим стилем). А першим загальнохристиянським святом Нового року є Різдво Пресвятої Богородиці (21 вересня н. ст.). За християнською традицією, називається успінням, а не смертю. За переказами, цього дня апостоли зібралися в Єрусалимі для прощання і поховання Богородиці. Відзначається як велика урочистість в східних християнських  — православних і католицьких церквах, а також у вірменській церкві. За григоріанським і новоюліанським календарями святкується щорічно 15 серпня, за юліанським — 15 (28) серпня. У римо-католицькій церкві того ж дня святкують урочистість Внебовзяття Діви Марії, події що відбулася відразу після Успіння. Немає історичних даних, як довго Марія ще перебувала на землі після Христового Вознесіння, ані коли, де і як Вона померла, бо про це у Євангелії нічого не згадано. Після Пятидесятниці Діва Марія перебувала в Єрусалимі близько 10 років. Подальше життя Богоматері описане тільки в апокрифічних джерелах, що не увійшли в Біблію і не мають догматичного авторитету. Зокрема «Слово святого Іоанна Богослова про Успіння Пресвятої Богородиці» кін. V — поч. VI ст., що зберігається в Національній бібліотеці Франції. Під час гоніння Ірода на юну Церкву Христову (Дії 12:1–3) Пресвята Діва Марія разом з апостолом Іоанном Богословом в 43 році пішла в Ефес (на західному узбережжі Малої Азії), в якому проповідувати Євангеліє випав жереб апостолу Іоанну Богослову. Молилась і займалась рукоділлям, і відвідувала місця, які стосуються земного життя її Сина, що рано пішов з життя. Передання про тілесне піднесення Богоматері на Небо поділяють християни і Православної, і Католицької Церков. Свято Успіння належить до найстарших Богородичних свят. Святкування його почалося в Єрусалимі невдовзі після Собору в Ефесі (431 р.). Успінню Пресвятої Богородиці посвячено багато храмів в Україні, починаючи з ХІ ст. і аж до наших днів.

     У Софії Київській в давнину була фреска “Успіння Богородиці”, яка в північній частині головного трансепта завершувала підкупольний христологічний цикл. Вона не збереглася, але в соборі   є  приділ Успіння Богородиці, створений на зламі XVII – XVIII ст. у східній половині  південної зовнішньої галереї, який слугував  південним  переддвер’ям храму. У 1721 р., як повідомляється в рукопису XVIII ст. кафедрального писаря Іакова  Воронковського «Катедральный Киево-Софийский монастырь и его наместники», «кафедральная церковь большая внутрь и извне на предверии иконопиством украшена, и новою крышею покрыта между главами». З цим повідомленням асоціюється стінопис Успенського приділу.  Приділ, що має вигляд просторого й розкішного палацового залу з високим сегментованим склепінням,  було суцільно вкрито  композиціями оповідального характеру з  євангельської та  київської історії часів Ольги і Володимира та багато декоровано орнаментами. Оскільки основний акцент тут поставлено на образі князя-хрестителя Володимира Великого, я умовно назвала цей архітектурно-стінописний комплекс «Палацом Володимира». Він багато прикрашений  яскравим олійним живописом, який  відкрили під час реставрації в 60-х рр. ХІХ ст. Реставратори  датували стінопис, який неодноразово поновлювався і реставрувався у XVIII, ХІХ і ХХ ст.,   за його стилістичними особливостями та безперечний зв’язок з муруванням  перебудови зламу XVII – XVIII ст.,  саме XVIII ст. У  найбільшому за розмірами сюжеті цього софійського приділу  –     «Успіння», «вставленому»,   наче картина, в прямокутну раму, вміщену в архітектурні куліси, що імітують мармурові колони з корінфськими капітелями, зображено Богородицю, яка лежить на  вкритому червоною китайкою смертному одрі. Тіло її вкрито білим покривалом, звисаючий край котрого, на який упав з неба букет троянд,  тримає Марія Магдалина, що в  глибокій пошані спустилася на коліна. В небі літають ангели, які славлять Богородицю й обсипають  її тіло  квітами.  Довкруги одра зібралися   апостоли, які жваво реагують на чудесне явлення ангелів. Апостолів  не 12, а 11, адже за Святим Переданням апостол Фома не був присутнім при похованні  Богородиці, прийшовши в Єрусалим через два дні на третій. Поруч з Марією Магдалиною стоїть апостол Павло з великим ключем від Царства Небесного в правій руці, лівою вказуючи на ангелів; навпроти нього, в ногах раки, опустився на коліна апостол Петро, який розвів руки аби спіймати квіти, що летять з неба. Зазвичай з ключами зображали апостола Петра, проте, починаючи з першого століття, Вчителі Церкви і Святі Отці вчили, що ключі отримали всі апостоли. Оскільки на Заході право “ключів” пов’язувалось з Римськими Папами, тут, можливо, міститься натяк на одного з них. Відчувається притаманний українському живопису  XVIII ст. помітний  західноєвропейський вплив  на   вирішення цих композицій, що простежується навіть у  такому канонічному сюжеті, як «Успіння Богородиці».    Незвичний для церкви, насичений за фарбами, вигадливий і виразний за сюжетами та динамічний за позами персонажів живопис, безперечно, справляв емоційний вплив на глядача.

Джерела

Нікітенко Н.М. Бароко Софії Київської. – К., 2015. – 272 с.

Нікітенко Н. Ангели Софії Київської: Паломництво до святині. – Харків, 2019. – 305 с.

 Підготувала  д.і.н., проф. Н. Нікітенко, завідувач  науково-дослідного відділу “Інститут “Свята Софія” НЗСК

Успіння Богородиці. Софія Київська. Олійний живопис XVIII ст.