найбільш значимих для православних християн. Точної дати та історії появи свята немає. Більшість дослідників вважають, що події відбулися 1 (14) жовтня 910 р. при імператорі Левові Мудрому (прадід княгині Анни, дружини Володимира Великого), коли Візантійська імперія вела війну з сарацинами-мусульманами (в ряді джерел – з племенами русів) й Константинополю загрожувала страшна небезпека. На окраїні міста стояв Влахернський храм Богородиці, в якому знаходилися її дві великі святині – риза (покров) і пояс. Люди зібралися в храмі на всенощну і молилися про спасіння. Серед них були Андрій Юродивий і його учень Єпіфаній, які побачили Богородицю. Сталося це чудо о четвертій годині ранку: Богородиця йшла по повітрю в оточенні святих. Молячись, Вона підійшла до престолу, зняла з голови свій омофор (покров) і простерла його над людьми. Після цього вороги без усякого кровопролиття відступили від міста. Свято було встановлено у Русі в ХІІ ст., але найбільш ранні зображення Покрови до нас не дійшли.

Великого поширення цей сюжет дістав в українських іконах XVII – XVIII ст. Однією з найцікавіших серед них є ікона Покрови Пресвятої Богородиці в іконостасі Софії Київської. Кожний, хто опиняється всередині Софії Київської, одразу зупиняє свій погляд на її розкішному бароковому іконостасі. Він є чудовою пам’яткою різьблення й станкового малярства середини XVIII століття. Але іконостас був тут не завжди. У давнину головний вівтар Св. Софії відокремлювався од її центральної нави невисокою мармуровою перегорожею (темплоном), на зміну якій з часом прийшов іконостас, спочатку часів Петра Могили (30-40 рр. XVII ст.), а в середині XVIII ст. – часів митрополита Рафаїла Заборовського, що зберігся до наших часів. Серед чотирьох ікон намісного ряду софійського іконостаса, праворуч від храмового образу Святої Софії Премудрості Божої, бачимо ікону „Покрова Пресвятої Богородиці”, яку можна назвати симбіозом західних і східних впливів. Композиція софійської ікони відповідає як східному типу „Покрови”, так і західному – „Мадонна Милосердя”, перегукуючись з відомою однойменною іконою кінця XVII століття з Національного художнього музею, на якій серед персонажів зображено Богдана Хмельницького. Проте на софійській іконі Богоматір стоїть не на одному рівні з вірянами (як Мадонна Милосердя), а на ступінчастому підвищенні, що є даниною східній традиції. Водночас, відповідно до типу „Мадонна Милосердя”, Богоматір на софійській іконі розгорнула широко розведеними руками свій плащ (покров), який, наче шатро, покриває великий гурт людей. Обабіч неї два ангели, які притримують її плащ. Попід ним на першому плані – дві колінопреклонені постаті, які за православним іконографічним каноном репрезентують священство і царство: під правою рукою Богоматері – святитель у митрі й пишному барвистому сакосі, під лівою – цар у зубчастій короні й червоній мантії, отороченій горностаєм; за святителем стоїть духовенство, за царем – цариця й миряни. Сюжет «Мадонна Милосердя», що набув великої популярності, вперше зустрічається в Італіі з ХІІІ ст. Цей образ надихав найталановитіших майстрів: Пьєро делла Франческо (1450/62), Сано ді Пьєтро (1640-ві рр.), Ель Греко (1604), Фрасіско де Сурбарана (1634) та ін. Цей сюжет поширився в Західній Європі й набув популярності в Речі Посполитій. Якщо для російської іконографії він чужий, то в українській – був творчо сприйнятий і потрактований у національному дусі, як і саме свято Покрови. З 1999 року свято Покрови в Україні відзначається як День українського козацтва, для якого це свято здавна набуло глибокого патріотичного звучання. З 2014 року указом Президента України Петра Порошенка на свято Покрови призначено День захисника України, який відзначатиметься щорічно 14 жовтня.

Нікітенко Н.М. Бароко Софії Київської. – К., 2015. – 272 с.

Підготувала д.і.н., проф. Н. Нікітенко, завідувач науково-дослідного відділу “Інститут “Свята Софія” НЗСК