(044) 279-22-56 екскурсії

(044) 278-26-20

  • Українська
  • English

Судацька фортеця

Судацька фортеця

ЛАНДШАФТНЕ ОТОЧЕННЯ   АРХІТЕКТУРНИЙ КОМПЛЕКС СУДАЦЬКОЇ ФОРТЕЦІ   КОНТАКТНА ІНФОРМАЦІЯ

Судацька фортеця являє собою унікальний комплекс пам’яток середньовічної археології та архітектури ІІІ – XVI ст. Загальна площа фортеці –  27,9 га. Переважна більшість архітектурних об’єктів, розміщених на цій території, внесена до Державного реєстру нерухомих пам’яток України.

Згідно тексту маргиналії XIII ст. на полях церковної книги, фортеця Сугдея була заснована 212 р. Анонімний автор, який жив у Сугдеї в 1296 р., записав на полях книги коротких Житій (синаксаря) такий текст: “Побудована фортеця Сугдеї в 5720 [212] р., і минуло від заснування Сугдеї донині, тобто до 6804 [1296] р., 1084 роки”. Та ж дата подається ще у двох нотатках синаксаря, датованих відповідно 1312 та 1411–1412 рр. Це єдине писемне джерело, що свідчить про існування міста у 212 р.

Судацька фортеця

На межі ІІ — III ст. майже весь гірський Крим увійшов до складу Боспорського царства. Для контролю за територією і для боротьби з піратством були засновані чисельні укріплені сховища — як на узбережжі, так і в глибині півострова. Деякі з них, можливо, були призначені для дислокування загонів боспорських воїнів. Одним з таких пунктів стала Сугдея. Великий простір на північному схилі Фортечної гори у III ст. був обнесений мурами, не посиленими жодною баштою. Креслення плану оборонних мурів наближається до напівкруга. Зовнішній та внутрішній панцири кладки зведені з жовтого капсельського пісковику в більш-менш регулярній кордонній техніці кладки з використанням вапнякового бетону. Простір між панцирами було забутовано необробленим каменем на глиняному розчині.

За межами фортеці, з боку порту, з метою забезпечення оборони з боку моря було зведено декілька доволі потужних веж. Техніка зведення башт професійна. Внутрішні кладки башт виконані в діагональній техніці, що свідчить про знайомство виконавців з основними принципами класичної римської будівельної справи. Кладка стін виконана на вапняному розчині, техніка кладки зовнішнього панцира аналогічна панцирам фортечного муру на північному схилі. Внутрішній простір фортеці залишився незабудованим, виконуючи роль притулку у разі військової небезпеки для жителів навколишніх поселень. З подальшим розвитком міста культурний шар первісного укріплення був майже повністю знесений, хоча знахідки цього періоду не є унікальними, вони зустрічаються на території майже всього городища, та в акваторії портової бухти.

Життя на території первісної Сугдеї остаточно згасає близько 330-х рр. Досить тривалий час вона лишалася безлюдною та поступово руйнувалась. Відродження її почалося лише з другої половини VIІ ст. на руїнах покинутої пізньоантичної фортеці. Вигідне географічне розташування Сугдеї стало важливим чинником швидкого освоєння місцевості. У портовій бухті Судака — Лімена-Кале у другій половині VII ст. починає функціонувати порт. Про це свідчать артефакти ранньовізантійського часу, знайдені під час археологічних досліджень у портовій частині міста та на шельфі портової бухти. В тогочасних письмових джерелах перша згадка про Сугдею зустрічається в анонімному космографі VII ст. з Равенни, де перераховані основні портові пункти чорноморського узбережжя.

У другій половині VII ст. у Північному Причорномор’ї поширюється влада Хозарського каганату. Кочові ірано- та тюркомовні племена, що проникають на півострів, поступово там розселяються, у тому числі і на території відродженої фортеці Сугдеї. Під час археологічних досліджень знайдені численні свідоцтва проникнення до міста прийшлого населення. Потрапивши під вплив візантійської політики та культури, воно швидко переходило до осілого способу життя і поповнювало населення ранньовізантійського міста. Візантійськими стали також їхні релігійні переконання та побут. Незважаючи на етнічну строкатість населення та можливу присутність у регіоні представників хозарської адміністрації, основною мовою залишалася грецька, віросповіданням — ортодоксальне християнство.

Візантійська влада докладала зусиль з християнізації язичницького населення міста. На початку VIII ст. Сугдея вже володіє єпископською кафедрою, що в середньовічному розумінні надавало Сугдеї статус міста.

Візантійська імперія тривалий час мала досить дружні відносини з Хозарським каганатом. Політична ситуація на півострові впродовж декількох сторіч була цілком стабільною. Дослідження фортифікаційних споруд не зафіксували значних перебудов у цей період. Практично до кінця Х ст. використовувались оборонні споруди пізньоантичного часу. Проте з початку VIII ст. територія міста та прилегла до нього зона активно забудовуються житловими та культовими спорудами.

Після краху Хозарського каганату наприкінці Х ст. Візантійська імперія укріплює свої позиції в Тавриці. Сугдея стає центром візантійської військово-адміністративної одиниці — феми, але вже у 1059 р. вона була приєднана до феми Херсона. Візантійською адміністрацією вживаються заходи по відновленню фортифікаційних споруд міста. На зламі Х — ХІ ст. вони посилюються чисельними баштами, виконаними із застосуванням вапнякового бетону. Активно перебудовуються житлові та культові споруди.

Х — ХIII ст. — період найвищого розвитку міста, яке стає значним торговим центром Таврики і всього Північного Причорномор’я. З кінця ХІ ст. воно потрапляє під протекторат половців, які на умовах виплати данини гарантували мешканцям захист від зовнішніх ворогів. У 1204 р. після падіння Візантійської держави Сугдея входить до складу Трапезундської імперії та на деякий час стає ареною трапезундсько-сельджукського військового та економічного протистояння.

27 січня 1223 р. під мурами Судака вперше з’явилися монгольські війська. Населення від страху перед завойовниками залишило місто. 26 грудня 1239 р., після походу на північно-східну Русь, монгольське військо вдруге з’явилося біля Судака. З утворенням Золотоординської держави, Судак підпадає в залежність від неї. Нова влада залишає незмінною форму адміністративного устрою міста, вона також зацікавлена у торгових відносинах Судака, які сягали Іберійського півострова та Єгипту.

Монгольське завоювання східноєвропейських степів, особливо в початковій фазі, призвело до значних переміщень населення зі сходу на захід. На півострові та під стінами Сугдеї шукали порятунку та притулку вихідці із половецьких степів. Археологічні дослідження некрополя, залишеного цим населенням, наочно ілюструють процес його поступової християнізації. Скупчення значної маси людей на обмеженій території майже без засобів для існування, призвело до розквіту торгівлі половецькими невільниками, найзначнішим центром якої впродовж майже 100 років була Сугдея.

З другої половини XIII ст. на ринки Чорноморського узбережжя все активніше проникають торговці із Західної Європи, переважно з двох північноіталійських міст — Венеції і Генуї. Їх приваблювали вигідні умови торгівлі з країнами Далекого Сходу і Середньої Азії, що склалися тут після утворення Монгольської імперії. Близько 1260 р. Генуя заснувала велику торгову факторію Каффу (сучасна Феодосія), яка знаходилася в 50 км на схід від Судака. У Солдайї (так називали Судак італійці) вели торгівлю їх конкуренти — венеціанці.

Наприкінці XIII — на початку XIV ст. процес перебудови оборонних споруд активізується, особливо на центральній ділянці зовнішньої оборонної лінії, але рівень будівельної техніки був дуже поганий. Оборонні споруди Сугдеї XIII ст. більш схожі на високу кам’яну огорожу, ніж на фортечні мури, оскільки були зведені на глинисто-грязьовому розчині. Вони могли налякати лише загін вершників, але для професійного війська не були перешкодою.

У першій половині ХІV ст. золотоординські намісники Криму під приводом релігійної боротьби вигнали з міста християнське населення і наказали знести фортечні стіни. Остаточно їх було розібрано за часів правління хана Узбека.

У Золотій Орді після смерті хана Бердібека (1359) почалася боротьба за трон, якою успішно скористалася Генуя. 19 липня 1365 р. генуезький загін, як повідомляє одне з письмових джерел, “займає висоти Сугдеї”. Починається відновлення міської інфраструктури, фортечних стін і громадських будівель. Спочатку Генуя побудувала цитадель на вершині гори, а значну частину міста оточили земляним валом. Відновлення зовнішньої лінії оборони почалося не пізніше 1385 р.

Територія генуезької Солдайї розподілялася фортечними стінами на чотири частини: цитадель — замок Св. Іллі, фортеця Святого Хреста, портова частина та зовнішнє передмістя. Простір усередині фортечних стін, у наш час порожній, був забудований житловими будинками і культовими спорудами. Житлові будинки Солдайї розташовувалися на терасах, які спускалися схилами Фортечної гори. З півночі на південь простяглися декілька вулиць, сполучених вузькими провулками, які проходили по краях терас. Як свідчать археологічні дослідження, за межами фортечних стін розташовувалися споруди міського посаду з садибами, де проживали ремісники і розміщувалися їхні майстерні.

Володарювання Генуї в Солдайї продовжувалося з 1365 по 1475 р. З 1475 р., знаходячись під владою Османської імперії, Судак став центром судово-адміністративного округу — кадилика. Захищав фортецю турецький гарнізон у складі 10–30 солдатів. Цієї кількості воїнів ледве вистачало для оборони напівзруйнованих стін Судака. У першій половині XVII ст., коли запорозькі і донські козаки почали здійснювати походи до Криму, жителі міста розселилися по навколишніх селах, подалі від узбережжя. Із другої половини XVII ст. переважно мусульманське населення Судака мешкало у невеличкому селищі на захід від фортеці, частково серед руїн середньовічних споруд.

У 1771 р., під час першої російсько-турецької війни, загін російських військ займає місто. У Судацькій фортеці був розквартирований гарнізон, під час будівництва казарм для якого були остаточно зруйновані рештки середньовічних будівель на території фортеці. Гарнізон простояв у Судаку до 1816 р.

Тривалий час руїни фортеці слугували “кар’єром”, де здобували будівельне каміння. Лише в 1868 р. Судацька фортеця була передана у відання Імператорської Археологічної Комісії, яка доручила завідування пам’яткою Одеському товариству історії і старожитностей. Таким чином, Судацька фортеця є одним з перших державних історико-архітектурних заповідників на території України.

Після революції 1917 р. тут у 1925 р. було створено історико-археологічний музей, який з наступного 1926 р. стає філією Московського державного історичного музею. Були розпочаті регулярні археологічні дослідження. З 1958 р. Судацька фортеця — відділ Національного заповідника “Софія Київська”. Наразі комплекс пам’яток Заповідника налічує близько 60 архітектурних та археологічних об’єктів на території 27,854 га. З 1959 р. здійснюються вибіркові реставраційні та консерваційні заходи. З 1968 р. розпочались комплексні архітектурно-натурні дослідження, розробка проектів та здійснення ремонтно-реставраційних робіт Судацької фортеці як цілісного середньовічного утворення за спеціально затвердженою Держбудом програмою, розрахованою на 25 років. Виконання наукових досліджень, проектування і реставрація об’єктів міста-фортеці здійснювались під керівництвом архітектора Є.І. Лопушинської. Судацька фортеця функціонує як потужний музейний комплекс і визнаний об’єкт пізнавального туризму, який відвідує більш ніж 150 тис. туристів на рік.