Шедеври бароко

Софійський собор  зберігає художній спадок багатьох поколінь. Від часів Петра Могили та Івана Мазепи збереглися унікальні архітектурно-художні ансамблі, створені в північній та південній зовнішніх галереях, перебудованих на межі  ХVIІ-ХVШ ст. у вівтарі. У східній частині північної галереї на замовлення Петра Могили збудовано каплицю-усипальню для мощей Володимира, виявлених митрополитом у руїнах Десятинної церкви. У каплиці можна бачити фрагменти малювань ХІ  і ХVІІ- ХVШ ст. Над входом у каплицю і всередині неї, на північній арці й на південній стіні, збереглися сцени, трактовані в дусі апофеозу православ’я, що ілюструють Акафіст Богородиці. Саме ці сюжети, поновлені олійними фарбами у ХVШ ст.,  належать епосі Петра Могили.

Багатий внесок у художню скарбницю Софії здійснила епоха Мазепи. За його гетьманування  на місці зруйнованої західної зовнішньої відкритої галереї створено розкішно оформлений головний вхід. Від нього збереглися мідні позолочені рельєфні двері, прикрашені іконами в овальних медальйонах  із зображеннями архангелів. Цей чудовий витвір ювелірного мистецтва виконано київськими майстрами.

Мідні вхідні двері.  Кін. ХУІІ-поч. ХУІІІ ст.

У західній частині південної галереї за гетьмана Мазепи створено ошатну капелу палацового типу, присвячену Дванадцятьом апостолам. Вона орієнтована на спеціально влаштований тоді ж  у східній стіні південної вежі внутрішній парадний вхід, що веде на княжі хори. Там під час відправ перебувала козацько-старшинська еліта на чолі з гетьманом, якого сучасники панегірично порівнювали з Володимиром. Виводячи свій рід з Рюриковичів, Мазепа прагнув у всьому їх наслідувати. Упродовж 2008/9 рр. всі сюжети цієї капели звільнено з-під реставраційного тонування 1960-х рр.,   розчищено від пізнішого олійного запису,  реставровано і на разі  відкрито для експонування. Сьогодні зовсім по-новому сприймається цей  дуже своєрідний архітектурний об’єм, який дарує виразне відчуття  оптимізму, парадності, національного, суто київського колориту  доби Гетьманщини, її патріотичного духу. Вівтарною композицією капели є  монументальний образ тронного Спаса с пристоячими  Володимиром і Ольгою. Князь зображений у царських шатах, на його голові – “шапка Мономаха”. Святий  Володимир міцно тримає меч і здіймає хрест, виступаючи надійним небесним заступником Русі-України. Ольга вбрана в одяг знатної українки Мазепиних часів і зображена не з традиційним хрестом, а із золотою посудиною, яку відкриває, граціозно здіймаючи її кришечку. Посудина в її руках – символ духовного зцілення, яке свята княгиня дарує від Бога своєму людові. Цілком можливо, що в образах Володимира і Ольги могли бачити символічну паралель  гетьману Мазепі і його матері гетьмана Марії Магдалині. У капелі Мазепи також збереглись величні образи слов’янських первоучителів Кирила і Мефодія, першого київського митрополита Михаїла Сирина, священномученика Макарія Київського На склепінні капели відкрито унікальні  сцени хрещення киян і мученицької кончини митрополита Макарія.

Капела Івана Мазепи в Софії Київській

Сцени на тему хрещення Русі, що переплітаються з Богородичними сюжетами, складають цікавий ансамбль живопису ХVШ ст., що зберігся в Успенському приділі. Цей приділ, створений на місці східної частини давньої зовнішньої відкритої галереї, має вигляд пишної палацової зали,  прикрашеної сценами, що нагадують салонні картини. Тут, крім великої заголовної композиції “Успіння Богородиці” на західній стіні й вміщених у пейзаж сцен на високому склепінні, бачимо цікаві київські сюжети – “Княгиня Ольга біля урни з прахом Ігоря”, “Вибір віри князем Володимиром”, “Хрещення киян”.

У першій третині XVIII ст. у центральній частині храму з’являються актуальні для тих часів зображення семи Вселенських соборів, які пишним фризом оточили підкупольний простір. З цього циклу збереглося зображення Першого Вселенського собору над західною вхідною аркою центральної нави. Це урочиста композиція, заповнена фігурами десяти ієрархів у пишних святительських ризах, а також численними образами мирян. У центрі композиції зображений  Константин Великий, що сидить на троні, тримаючи в руках атрибути царської влади – сферу і скіпетр. Обабіч нього – образи десяти ієрархів, позаду яких юрмляться миряни. Лики ієрархів нагадують портрети десяти московських патріархів XVII ст., а зображення мирян – козацьку старшину, серед якої вгадується образ гетьмана Мазепи. Ця композиція виникла за його правління, на самому початку XVIII ст. Вона втілила актуальну для доби Гетьманщини ідею рівності й співпраці держави і Церкви.            

Перший Вселенський собор. Олійний живопис ХУІІІ ст.

Невід’ємною частиною ансамблю XVIII ст.  став виконаний за митрополита Рафаїла Заборовського (1731 – 1747) чудовий різьблений позолочений іконостас, первісно прикрашений скульптурою й поліхромним розфарбуванням. Два його верхні яруси знято за реставраційних робіт ХІХ ст., аби відкрити для огляду мозаїки вівтаря. До наших часів дійшов лише нижній ярус іконостаса.

Нижній ярус іконостаса, що зберігся, вміщує ікони місцевого і цокольного рядів. Обабіч Царських врат розташовані традиційні образи Спаса і Богородиці.  Вони відзначаються монументальним трактуванням форм, виразним рисунком фігур, насиченим яскравим колоритом. Натомість багатофігурні ікони Святої Софії і Семи святителів мають складну композиційну побудову, деталізовану іконографію і дрібний рисунок форм. Вони  є своєрідними богословськими трактатами в образотворчій формі. Маючи значення головних храмових образів, вони наче запрошують до вдумливого уважного споглядання; блакитне тло зображень створює ілюзію вікон у  небесний світ.

Іконостас ХУІІІ ст.

      Ідейною і художньою домінантою іконостаса є срібні Царські врата. Цей видатний твір українського бароко було виготовлено для нового іконостаса, створеного в  середині  XVIII ст. за митрополитів Рафаїла Заборовського (1731-1747) і Тимофія Щербацького (1748-1757). У Румянцевському літописі під 1747 р. згадується, що ці врата зроблені києво-подільськими золотарями Семеном Тараном, Петром Волохом та Іваном Завадовським. У 1934 р. Царські врата були зняті з іконостаса та розчленовані на шматки для переплавлення. Збереглося близько 50-60% оригіналу. На початку ХХІ ст. врата були реконструйовані, реставровані і в 2008 р. встановлені на своєму місці в іконостасі  Софійського собору. 25 липня 2008 р. на державному рівні відбулося урочисте відкриття врат і освячення їх Вселенським Патріархом Варфоломієм І.