(044) 279-22-56 екскурсії

(044) 278-26-20

  • Українська
  • English

Архітектура собору

Архітектура собору

   Зовнішній вигляд. Присвячення Софії Київської, її масштаби і тріумфальність спонукають згадати  велику Софію Константинопольську (532 – 537), народжену добою Юстиніана. Обидві Софії розділені часом майже в половину тисячоліття, тому їхні архітектурні типи різняться між собою. Якщо Софія Константинопольська – банева  базиліка, то Софія Київська – хрестово-баневий храм, що склався у Візантії до часів хрещення Русі. Хрестово-баневий храм синтезував досягнення всіх попередніх епох зодчества і втілював ідею єдності бані –  неба і підбаневого квадрату – чотирикутної земної тверді.

   Саме в хрестово-баневому храмі, яким є  Софія Київська, чітко і послідовно реалізовано ідею неба на землі, і цю ідею втілено як в архітектурі, так і в стінопису. Софія Київська належить до класичного типу хрестово-баневих храмів, конструкція яких, що остаточно склалася у Візантії в ІХ – ХІІ ст., зовні і всередині  відображує основну християнську символіку – хрест і баню. Імена зодчих Софії Київської невідомі, однак немає сумнівів, що її будували кращі візантійські майстри. Вони принесли на Русь прийоми  і форми константинопольського мистецтва, що увібрало в себе знання і досвід тисячоліть.

  У давнину  Софійський собор був величезним п’ятинавним  храмом, оперезаним з півночі, заходу і півдня двома рядами відкритих галерей: внутрішньою двоярусною і зовнішньою одноярусною. Над зовнішньою галереєю проходив балкон-“гульбище”. Всі п’ять коридорів-нав  завершувалися на сході п’ятьма вівтарними апсидами. По кутах із західного боку височіли дві сходові вежі, що вели на хори — “полаті”. Увінчувала собор ступінчаста композиція з тринадцяти бань на  світлових барабанах. Бані, як символи неба, мали сферичну форму і були покриті сріблястими свинцевими листами. До  барабану центральної бані примикають  хрестоподібно розміщені циліндричні  склепіння – рамена просторового хреста, що осіняє простір храму. Між раменами хреста розміщені інші дванадцять бань, що несе у собі символіку Христа і дванадцятьох апостолів, які уособлюють Вселенську Церкву.  Бані собору здіймалися пірамідально, сходячи з висоти від великої центральної до чотирьох середніх і восьми малих. Основу цієї священної піраміди становили зовнішні одноярусні відкриті галереї з пласкими  гульбищами. Арки галерей символізували  небесні портали, через які народ Русі входив у Церкву Христову.

   Внаслідок перебудов зламу  XVII – XVIII ст., здійснених за часів гетьмана Івана Мазепи, собор зовні набув барокового вигляду, який у своїх основних рисах зберігся донині. Над давніми одноярусними галереями надбудували другі поверхи, а самі галереї перетворили на закриті приміщення, у яких влаштували  нові вівтарі. Над собором звели шість додаткових бань і їх стало дев’ятнадцять. Баням надали грушоподібної гранчастої форми, центральну з них і маківки бічних позолотили. Фасади потинькували і побілили, стіни по периметру укріпили потужними стовпами-контрфорсами. Вигляд Софії набрав виразних рис українського бароко і  вона зовні репрезентує величний образ Гетьманщини.             

   Інтер’єр собору майже без змін зберігається з XI ст. Ледве переступивши поріг Софії, опиняємось у світі гармонії, де довершеність форм і чарівна краса фарб символізують Рай, Премудрість, що перебуває у храмі. Архітектуру інтер’єра вирішено так, щоби відправу добре бачили і чули всі присутні, аби  людина, де б вона не стояла, була введена у храмове дійство. Архітектура і живопис створюють зримий образ соборності, народжуючи радісне чуття єднання всіх у Христі. В інтер’єрі  Софії немає нічого випадкового, все вражає продуманістю і ясністю замислу.  

    Прямокутне приміщення  собору членується дванадцятьма хрещатими стовпами на п’ять поздовжніх коридорів (нав), які завершуються на сході п’ятьма апсидами (вівтарними нішами). Поздовжні коридори перетинаються поперечними — трансептами. Перетин центральної нави і головного трансепта утворює рівнобічний просторовий хрест, над центром якого височіє головна баня.  Піднята над інтер’єром  на високому барабані, баня відіграє головну роль у композиції. Вона спирається за допомогою сферичних трикутників-парусів на чотири стовпи, а до центрального підбаневого  простору примикають хрестоподібно розташовані циліндричні склепіння. Центральний хрест замкнено зі сходу стіною головного вівтаря, а з півночі, заходу і півдня – двоярусними потрійними аркадами (західна не збереглася).  Прорізи першого ярусу аркад утворюють урочисті входи в центр собору, а другого — відкривають сюди П-подібні хори. Грандіозність внутрішнього простору свідчить про урочистість митрополичої відправи, яка могла включати «всіх єпископів Руської землі». Осяяне світлом з вікон центральної бані й вівтаря богослужіння народжувало у віруючих світле й радісне почуття Спасіння.