(044) 279-22-56 екскурсії

(044) 278-26-20

  • Українська
  • English

Некрополь

Некрополь

Упродовж сторіч Софія Київська була місцем поховання вищого духовенства і князів, першим з яких став Ярослав Мудрий, похований у 1054 р. Під цим роком у “Повісті временних літ”  записано: ” Преставився великий князь руський Ярослав… і  положили його в раці мармуровій, у церкві святої Софії”. Його мармуровий саркофаг здавна стоїть у східному торці північної внутрішньої галереї (нині – Володимирський вівтар). Саркофаг, що добре зберігся,  є не лише цінною історичною реліквією, але й унікальним витвором мистецтва. Він виготовлений з білого проконеського мармуру і привезений, імовірно, з Візантії. Складається саркофаг з чотирьохтонного  прямокутного ящика і  двоскатного віка вагою 2 т, виготовлених з двох цільних брил мармуру. Його довжина – 2,33 м, ширина – 1,17 м,  висота – 1,63 м. Товщина стінок сягає 13 см. Виконаний за традиційними античними взірцями, саркофаг своєю формою нагадує античне житло з двоскатним дахом і чотирма виступами-акротеріями по кутах.

Некрополь. Саркофаг Ярослава Мудрого
Саркофаг Ярослава Мудрого

Саркофаг пишно декорований різьбленням, виконаним першокласним майстром. Його сюжетні мотиви і символіка є традиційними і походять від ранньохристиянських часів. У тогочасному мистецтві зображення Христа були неможливими через гоніння, тому і виникли різні символічні коди. На зверненому до глядача західному торці вирізьблено проквітлий хрест – символ Древа Життя і монограму Христа (хризму) у вінку слави. Вічнозелені кипариси, фланкуючи хрест, символізують безсмертя і життя вічне. На віку саркофага висічено абревіатуру ФХФП – початкові букви слів грецької фрази “світло Христа просвітлює всіх”, узятої з літургії Напередосвячених дарів. Христа, віруючих і Євхаристію символізують  вирізьблені на схилах віка зображення виноградної лози з гронами; птахи, які пурхають у вітах райського саду, мабуть, означають душі померлих. Риби, зображені тут, є символом Христа Спасителя, оскільки грецькою слово «риба» (ΙΧΘΥΣ) є абревіатурою імені Христа: «Ісус Христос Божий Син Спаситель».

Саркофаг  відкривали і досліджували в 1936, 1939, 1964 і 2009/10 рр. У 1936 р. тут виявили безладно перемішані кістки чоловічого і жіночого скелетів, а також кілька дитячих кісточок. Як вважають дослідники, дитячі останки могли потрапити сюди випадково – під час чи після пограбування, адже, судячи з порушеного стану поховання, саркофаг пограбовано ще в давнину.

Ярослав Мудрий. Скульптурний портрет
Ярослав Мудрий. Скульптурний портрет

У 1939 р. виявлені в саркофазі останки відправили до Ленінградського науково-дослідного інституту етнографії та антропології, де з розрізнених кісток склали чоловічий і жіночий скелети. Було встановлено, що чоловічий скелет належав людині віком близько 70-ти років, що мала за життя зріст 172 – 175 см, вроджену кульгавість і патологічні зміни в правому тазостегновому суглобі, що настали в зрілому віці. З літописів відомо, що Ярослав Мудрий кульгав з дитинства, а Еймундова сага розповідає про поранення ноги, якого князь зазнав під час битви з печенігами. Помер Ярослав у 75, а за іншими даними – в 65 років. На підставі цих свідчень учені дійшли висновку, що в гробниці справді поховано Ярослава Мудрого. У 1940 р. обидва скелети повернули до Києва. На жаль, в 1943 р. останки Ярослава емігранти вивезли до Польщі, а згодом у США.

Їхнє сучасне місцезнаходження невідоме. У саркофазі знаходяться лише жіночі останки, датування і приналежність яких пояснюють по-різному. На думку С. Висоцького, вони належали дружині Ярослава Ірині, яка померла в 1050 р.     За черепом князя антрополог М. Герасимов в 1939 р. створив його скульптурний портрет, що експонується в соборі.

Після Ярослава у соборі поховали його сина Всеволода (1093), онуків — Ростислава Всеволодовича (1093) і Володимира Всеволодовича Мономаха (1125), правнука В’ячеслава Володимировича (1154). Судячи з літописного тексту, Всеволодовичів ховали один біля одного, хоча сьогодні важко сказати, де знаходилась у Софії їхня родова усипальня. Існує версія, що тіло Володимира Мономаха поклали в мармуровий саркофаг, нижня частина якого в даний час стоїть в приділі святих Антонія і Феодосія  (давній південній внутрішній галереї). Тривалий час цей саркофаг використовувався  в якості підставки під постамент раки св. митрополита Макарія Київського. Саркофаг являє собою довгий вузький і низький мармуровий ящик (довжина – 2,37 м, ширина – 70 см, висота – 49 см), прикрашений з лицьового боку різьбленим рельєфом.

Крім могил світських правителів, в Софії знаходилися і поховання Київських митрополитів. Першим, відомим з літописів святителем, що упокоївся в соборі,  був митрополит Київський і всієї Русі Кирило ІІ, що помер у 1280 р. Під час дослідження його поховання в південній внутрішній галереї було знайдено фрагменти шовкової тканини із золотим і срібним сюжетним шитвом, що зображує Богоматір Оранту, ангелів і святих. Ці тканини – найдавніші з усіх знайдених на східнослов’янських теренах, вони є перлиною фондових зібрань заповідника. 

 

Митрополит Київський Рафаїл Заборовський
Митрополит Київський Рафаїл Заборовський
Наприкінці XVII ст. Софія знову стає місцем поховання Київських митрополитів. У 1690 р. у ній поховали митрополита Гедеона (князя Святополка Четвертинського, що  походив з Рюриковичів). Відповідно до  заповіту Гедеона,  його поховали під північною стіною Володимирського вівтаря, напроти гробниці його предка – Ярослава Мудрого. У середині XVIII –  першій чверті XIX в Софії здійснили ще шість митрополичих поховань.  Під Успенським приділом (давньою південною зовнішньою галереєю), вірогідно,  за гетьмана Мазепи і власне для нього самого як нащадка Рюриковичів влаштували великий склеп, в якому, втім, йому почити не довелось (пом. 1709 р. у м. Бендери). Згодом у склепі почили шість митрополитів: Рафаїл Заборовський (1747),  Арсеній Могилянський (1770), Гавриїл Кременецький (1783), Самуїл Миславський (1796), Ієрофей Малицький (1799) і Серапіон Александровський (1824). 

У ХІХ ст. у Софії упокоїлися ще три представники вищого духовенства – протоієрей Іоанн Леванда (1814), а також митрополити Євгеній Болховітінов (1837) і Платон Городецький (1891). Всі три поховання здійснено під клиросами в давній північній внутрішній галереї, перебудованій наприкінці XVII –  на  початку XVIII ст. на два вівтарі – східний Благовіщенський (згодом – св. Іоанна Предтечі) і західний – Собору св. Іоанна Предтечі (згодом – Стрітенський). Поховання митрополита Платона було останнім, здійсненим у Софії.   У галереї можна бачити мідний меморіальний знак над похованням Іоанна Леванди (у східній частині приміщення), а також  надгробки (кіоти) над похованнями Євгенія Болховітінова  і Платона Городецького (у західній частині).

Надгробок над похованням  Євгенія Болховітінова Надгробок над похованням Платона Городецького

Надгробок над похованням

Євгенія Болховітінова

Надгробок над похованням

Платона Городецького