(044) 279-22-56 екскурсії

(044) 278-26-20

  • Українська
  • English

Мозаїки і фрески

Мозаїки і фрески

     Стінопис собору перебуває в органічній єдності з його архітектурою. Центральні персонажі фігурують у виділених  за допомогою мозаїки головному куполі та вівтарі.  З кубиків різнокольорової склоподібної маси (смальти) набрано образи Христа Пантократора, Богоматері Оранти, апостолів, святителів та інших святих, зображених на сяючому золотому тлі. Мозаїки вражають яскравістю і багатством палітри, яка нараховує 177 кольорів і відтінків. Виключне багатство палітри складають 34 відтінки зеленого кольору, 25 – золотого й коричневого, 23 – жовтого, 21 – синього, 19 – червоного, 9 – срібного й сірого, 6 – пурпурового тощо. Лейтмотивом палітри виступають  синій,  пурпуровий і світло-сірий кольори, які чудово гармонують із золотим, надаючи ансамблю колористичної єдності.  Золотий фон мозаїк  наче увібрав  у  себе  небесне світло; величні постаті, осяяні його мерехтливим промінням, створюють ефект дивовижного явлення їх глядачеві.

Мозаїки і фрески
Вигляд на центральний купол

 Розміщення персонажів відповідає розробленим Церквою іконографічним канонам, яким підпорядковується система живопису, що відзначається ідейно-декоративною цілісністю, стрункістю, взаємодією з богослужінням. Купол розглядався як небо, де перебуває Бог, тому у найвищій точці храму – зеніті центрального купола, в медальйоні з 9-ма різнобарвними, мов райдуга, колами, –  монументальний образ Христа Пантократора (Вседержителя). Він царює над усім простором. Образ Творця і Володаря світу, сповнений могутності й величавого спокою, породжує думку про надійність встановленого Ним світопорядку.

   Христос оточений архангелами, що стоять з чотирьох сторін світу, утворюючи почесний ескорт. У мозаїці зберігся архангел у блакитних шатах, інші три майстерно намальовані М. Врубелем наприкінці ХІХ ст. Нижче, у простінках світлового барабана, зображено 12 апостолів. У мозаїці збереглася верхня частина  постаті апостола Павла. Євангеліє в руках апостолів означає просвітлення ними народів словом Божественної істини. Під куполом, на сферичних трикутниках (парусах) фігурують чотири євангелісти – Іоанн, Матвій, Марк і Лука, зображені за написанням Євангелій. З них повністю у мозаїці збереглося зображення Марка на південно-західному парусі. На чотирьох підкупольних арках – медальйони з зображенням севастійських мучеників. Їх розглядали як опору Церкви, на чиїх кістках і крові вона зводилася. Від цієї композиції з 30-ти мозаїчних медальйонів і 10-ти фрескових (на західній арці) вціліло 10 давніх зображень мучеників на південній арці і 5 – на північній.

Благовіщення Мозаїка ХІ ст.
Благовіщення Мозаїка ХІ ст.

    Східна, тріумфальна арка відкриває вівтар. На її стовпах – мозаїка “Благовіщення”, що фланкує вівтарний простір: архангел Гавриїл несе Діві Марії Благу Вість про прийдешнє народження нею Спасителя. На північному стовпі зображений у стрімкій ході благовісник – архангел Гавриїл, на південному – Діва Марія з клубком пряжі, яку вона готувала для завіси Єрусалимського храму. На одному рівні з “Благовіщенням”, на внутрішній північній площині стовпа тріумфальної арки, збереглася надзвичайно імпозантна мозаїчна постать первосвященика Аарона. Головний вівтар увінчує над аркою апсиди (вівтарної ніші) мозаїчна композиція “Деісус” (“Моління”) – три медальйони з погрудними зображеннями. У центральному, хрещатому,  зображено Христа, до Нього благоговійно схилились у молитві Іоанн Предтеча та Богоматір.

Мозаїка ХІ ст.
Деїсус. Мозаїка ХІ ст.

 

Мозаїки головного вівтаря. ХІ ст.
Мозаїки головного вівтаря. ХІ ст.
У склепінні головного вівтаря – славетний  образ Богоматері Оранти (Молитовниці) – символу Церкви земної. Велична шестиметрова постать на ввігнутій поверхні ніби оточена божественним світлом, яке створює навколо Оранти вічно сяючий ореол. Здійнявши до небес руки, Богоматір возносить Синові невпинну молитву за людей. Віками Оранту шанували як Молитовницю за землю Руську, Нерушиму Стіну її головної твердині – Києва. Під Орантою сяє фарбами мозаїчна  “Євхаристія” – символічна сцена причащення апостолів. Христа зображено двічі: Він причащає апостолів хлібом (ліворуч) і вином (праворуч). У нижньому ярусі вівтарних мозаїк розміщено “Святительський чин”, де представлені Отці Церкви, які словом і ділом сприяли перемозі християнства над язичництвом і єресями. Серед них – Папа Римський Климент, мощі якого Володимир приніс з Корсуня, поклав у Десятинній церкві, і відтоді цей святий шанувався як покровитель новонаверненої Русі.

Усі інші приміщення собору декоровані фресками – вишуканим за рисунком і колоритом стінописом, який виконано по вогкому тиньку розведеними на воді мінеральними фарбами. Незважаючи на значні пошкодження фресок, їх палітра милує око чистотою та інтенсивністю фарб. Стрижньову роль відіграє христологічний цикл, розташований у підкупольному просторі. Послідовно ілюструючи земну історію Христа, фрески розміщені в три регістри і читаються “як книга” – зліва направо і зверху вниз. Перед глядачем епічно розгортається історія Спасіння; переміщаючись по колу, він наче відвідує святі місця Палестини. Заключні сцени апостольських діянь в ім’я Спасіння і Воскресіння асоціюються з хрещенням Русі й місією Володимира Рівноапостольного. Недаремно христологічний цикл завершується великим груповим портретом сім’ї київського князя, яка здійснює парадний вихід у храм. Збереглися бічні фрагменти портрета з зображенням дітей князя: чотири постаті на південній стіні центральної нави і дві – на північній. Князь з княгинею були намальовані в центральній частині фрески, яка не вціліла, бо знаходилась на стіні західної трипрогонової аркади, розібраної наприкінці ХVІІ ст. Про цю втрачену частину фрески дає уявлення замальовка А. ван Вестерфельда 1651 р. З огляду на те, що літописи називають засновником Софії Ярослава, зазвичай вважали, що первісно в центрі фрески була зображена тронна постать Христа (на малюнку Вестерфельда відсутня), до якого з двох боків підходила родина Ярослава: князь із синами і княгиня з дочками.

Мозаїки головного вівтаря. ХІ ст.
Княжий портрет, південна частина. Фреска ХІ ст.

Хоча портрет традиційно пов’язують із сім’єю Ярослава Мудрого, така точка зору вже застаріла. Вона спростована даними софійських графіті, найбільш ранні з яких містять дати 1018/21 і  1019 рр. Отже, портрет, як і весь стінопис, виник не пізніше цього часу. Між тим, старші діти князя зображені тут дорослими, а старша донька представлена в головному уборі заміжньої жінки – хустці-пової під княжою шапкою. Відомо, що старші сини Ярослава (Володимир, Ізяслав, Святослав і Всеволод)  народились відповідно в 1020, 1024, 1027 і 1030 рр., а доньки – лише близько 1030/32 рр. Таким чином, на фресці зображена не його родина, а родина Володимира Святославича – засновника храму і замовника розпису. Процесія урочисто вступає в храм двома групами – чоловічою і жіночою. Князь, що очолює процесію, несе в руці релікварій-єрусалим у вигляді п’ятикупольної Десятинної церкви –  “матері церков руських”. Єрусалим у руці Володимира – літургійний символ новонаверненої Русі, яку рівноапостольний князь і вождь нового “народу обраного” (новий Мойсей) веде до вівтаря Софії Премудрості Божої. Ілюструючи освячення Святої Софії, фреска символізує хрещення Русі, рівноапостольну місію Володимира й Анни. 

Мозаїки головного вівтаря. ХІ ст.

Загальній концепції стінописного ансамблю підпорядковано й унікальний цикл світських фресок веж собору. В давнину вежі були ізольовані від інтер’єру, вхід у них був знадвору. Вежами піднімались на хори члени княжої родини з почтом, що зумовило палацову тематику фресок. Відповідно до церемоніалу, чоловіки піднімались крученими сходами південної вежі на чоловічу, південну половину хорів; жінки – по північній вежі – на жіночі, північні хори. Згідно з цим, центральні сюжети чітко розподілені за тематикою: у південній вежі розміщено велику композицію “Іподром”, у північній – “Вихід цариці”. Композиція “Іподром”  розгортається знизу вверх на стіні південної вежі. Вона складається з трьох основних сцен: колісниць з візничими, які виїжджають на старт, колісниць, що мчать, і фінішу переможця біля палацу іподрому (Кафісми). З правого боку Кафісми виступає велика імператорська ложа, ліворуч від якої розміщена дещо менша ложа послів. Звертає на себе увагу  явно портретне зображення імператора, яке виявляє велику подібність до образу найвидатнішого представника Македонської династії Василія ІІ (976-1025 рр.) За його правління було укладено династичний шлюб Володимира Святославича та рідної сестри імператора Анни, який започаткував собою хрещення Русі. Василій ІІ сидить у своїй ложі на троні, а поруч з ним у позі повної покірності закляк сановний євнух. За ним стоїть керівник руського посольства, фактотум (двійник) князя. Це була довірена особа князя, боярин, що діяв від його імені.

Мозаїки головного вівтаря. ХІ ст.
Імператор Василій ІІ на іподромі. Фреска ХІ ст.

 У посольській ложі попереду трьох руських послів стоїть придворний, презентуючи публіці високих гостей імператора.  Кульмінаційна сцена північної (жіночої) вежі –  “Вихід цариці”. У центрі композиції – вихід на терасу, з якого з’являється перед народом щойно увінчана цариця у весільній фаті під короною. На фресці зображено коронаційний вихід царівни Анни під час її заручин з Володимиром. У церемонії  беруть участь Василій ІІ та юні племінниці Анни – принцеси Зоя, Феодора, Євдокія. Коли Володимира заручили з Анною, він отримав титул кесаря, а її згідно до церемоніалу коронували як цареву наречену  й привселюдно проголосили царицею. Загалом фрески веж складають тріумфальний цикл, що перегукується з палацовими циклами Візантії, які прославляли імператорів через зображення визначних подій їхнього життя. Але світський цикл у вежах Софії Київської  був покликаний не лише прославити княже  подружжя Володимира і Анни, але й освятити історію  Русі, що тріумфально вступила в сім’ю   християнських народів.

     Крім великих оповідальних сцен, стінопис Софії містить понад 500 зображень окремих святих. Цей колосальний “собор святих” створює сильне враження явленням глядачеві християнського космосу, відкриттям його новому народові.  Привертають увагу одухотворені образи апостолів Петра і Павла, святителя Миколая Чудотворця, цілителя Пантелеймона, святих воїнів Андрія Стратилата і Димитрія Солунського, мучеників Віктора, Домна і Філіппола. Прикметною рисою фрескового живопису собору є наявність у ньому величезної кількості “святих жон”, що може пояснюватись роллю княгині Анни як засновниці Софії вкупі з її чоловіком Володимиром. Жіночі персонажі фігурують у західній частині храму, де в давнину розміщувалися жінки. Тут намальовані  образи святих цариць, які асоціюються з княгинею Анною, дружиною Володимира. Серед зображень “святих жон” зустрічаємо рідкісні за глибиною образи Агафії, Анастасії, Софії, Параскеви, Ніни, Теклі, Марини, Євдокії та багатьох інших. Незвичайний за кількістю персонажів пантеон Софії складає цілу галерею шедеврів, яка духовно поєднує покоління, сповнює  життя людини високим змістом. Специфіка підбору й розміщення святих свідчить про намагання прославити у стінописі княже подружжя хрестителів Русі й засновників собору  –  Володимира і Анну.

Св. мучениця Софія. Фреска ХІ ст.
Св. мучениця Софія. Фреска ХІ ст.