Будинок митрополита

Будинок митрополита

РЕСТАВРАЦІЯ   АРХІТЕКТУРА   КОНТАКТНА ІНФОРМАЦІЯ

Будинок митрополита

Від початку заснування Софійського собору (у першій половині ХІ ст.) поруч із ним знаходилася митрополича резиденція з найдавнішою вітчизняною бібліотекою і скрипторієм — майстернею, де перекладали й переписували книги «від грек на слов’янське письмо». Навіть після того, як митрополичу кафедру було перенесено з Києва (1300 р.), Софія Київська лишалася митрополичою резиденцією, у якій обов’язково мусив вступати в сан кожен новий руський першоієрарх. При соборі існував митрополичий двір, де мешкали митрополити під час перебування в Києві.

Місце Митрополичого будинку і двору в архітектурному ансамблі Софійського монастиря остаточно було визначене у XVII ст. На плані Києва 1695 р. в південно-західній частині монастирського подвір’я зображено дерев’яний митрополичий будинок, який не зберігся — згорів під час пожежі, що сталася в Софійському монастирі 1697 р.

Кам’яні архієрейські покої почали зводити в період перебування на київській кафедрі архієпископа Київського і Галицького Варлаама (Ванатовича, 1722 – 1730), за якого споруджено перший поверх. Його наступник, архієпископ, з 1743 р. — митрополит Рафаїл (Заборовський, 1733 – 1747) звів другий поверх. Завершено будівництво митрополитом Тимофієм (Щербацьким, 1747 – 1757), який надбудував мансардний поверх і встановив на східному і західному фасадах пишні барокові фронтони.

Упродовж двохсот років Києво-Софійський митрополичий будинок слугував резиденцією митрополитів Київських і Галицьких, які проживали в ньому постійно або тимчасово. Тут проводилися урочисті прийоми, під час яких архіпастир зустрічався з вищими сановниками світської влади та іншими високими гостями, а також були особисті покої Владики (робочий кабінет, вітальня, їдальня, спальня та інші), функціонувала домова церква. Окрім того, в Будинку розміщувалися окремі підрозділи установи, що разом з митрополитом керувала господарством та маєтностями, які належали київській кафедрі. В середині XVIII ст. вона мала назву «Києво-Софійський митрополичий дім», пізніше — «Софійський архієрейський дім», «Митрополитанський дім».

Після жовтневого перевороту 1917 р. функціональне призначення споруди докорінно змінилося. Тут знаходилися різні установи та організації: Департамент ісповідань Української Народної Республіки (пізніше — «Міністерство ісповідань Української держави», «Міністерство культів», «Міністерство віросповідань»; 1918 – 1919 рр.), Український архітектурний інститут (1918 – 1924 рр.), Всеукраїнський історичний музей релігійного культу (1924 – 30 рр.), комендатура Києва (1930-ті рр.).

У 1944 р. Будинок митрополита переданий Академії архітектури Української РСР — багатопрофільній науковій установі, до складу якої входили науково-дослідні інститути, експериментальні майстерні, наукова бібліотека, музей архітектури та інші підрозділи (більшість із них знаходилася на території Софії Київської). Після ліквідації Академії у 1962 р. в Будинку митрополита продовжувала функціонувати (до 1985 р.) наукова бібліотека — провідна книгозбірня з питань будівництва і архітектури, єдина з установ Академії, що продовжує свою діяльність у наш час.

В подальшому споруду займали різні служби Софійського заповідника. Наприкінці 1980-х початку 1990-х рр. проводилися комплексні наукові дослідження пам’ятки.

У 2008 р., після масштабної реставрації та реабілітації, гостинно відкрив свої двері для відвідувачів музей «Будинок митрополита». Експозиція музею розповідає про життя і служіння Київських митрополитів, які мешкали і працювали тут у XVIIІ — на початку ХХ ст., висвітлює внесок в історію та культуру України особистостей, діяльність яких пов’язана з Будинком у ХХ ст. Окрім музейного призначення, пам’ятка використовується для проведення конференцій, семінарів, презентацій та інших заходів культурно-просвітницького характеру.