ІСТОРІЯ РЕСТАВРАЦІЇ ЖИВОПИСУ ХРАМУ

ІСТОРІЯ РЕСТАВРАЦІЇ ЖИВОПИСУ ХРАМУ

   Найцінніший скарб Ки­­рилівського храму — його унікальний на­­стін­­ний живопис. У ХІІ ст. стіни Кирилівської церкви було розписано у техніці фрески, відповідно до тогочасних християнських іконографічних канонів. У ХVІІ ст. фресковий живопис храму був частково поновлений темперними фарбами. Під час ремонту храму у ХVІІІ ст. його стіни не розписали, а лише потинькували і побілили.

Історія реставрації живопису храму

   У другій половині ХІХ ст. було вирішено здійснити нові ремонтні роботи: зняти зі стін всі попередні нашарування тиньку й живопису та нанести новий живопис. Під час розчистки з-під нашарувань несподівано відкрилися стародавні розписи. Саме ця знахідка стимулювала запросити для проведення досліджень та реставрації старовинного живопису професора Петербур­зького університету, відомого мистецтвознавця, фахівця у га­­лузі християнської іконографії А. Прахова. Коли древній живопис розчистили від багатовікових нашарувань, відкрилась унікальність знахідки, яка вимагала дбайливого, бережного підходу до реставрації фресок для шанобливого збереження їх автентичності. Тоді, окрім робіт з розкриття фресок, виконали копіювання та фотофіксацію давнього фрескового живопису. Після тривалих роздумів А. Пра­­хов прий­має рішення дописати втрачені фрагменти фресок, а на тих ділянках стін, де зображення були зовсім втрачені, написати нові образи й композиції. Про­те, незважаючи на бажання Прахова зберегти відкритим давній живопис, за рі­­шен­ням церковної комісії практично всі збережені фрески покривали олійними фарбами, залишаючи їх давній сюжет і малюнок, а у місцях втрати фресок писали нові зображення.

  У 50–80-х роках ХХ ст. у музеї «Кирилівська церква» було розпочато комплексні ремонтно-реставраційні роботи. Саме тоді з-під олійних записів ХІХ ст. відкрили живопис стародавніх майстрів, який є своєрідним віконцем у сиву давнину. Зав­дяки ви­­вченню цього безцінного художнього скарбу ми, сучасні люди, можемо зануритися у глибини віків і дізнатися, як і ким створювався цей живопис, чиї бажання відображає давній розпис, хто був дотичний до диктату іконографічної програми тощо.

   У місцях, де фреска не збереглася, залишили олійні розписи ХІХ ст. Цю складну і копітку роботу здійснювали художники Л. Калениченко, О. Плющ, А. Марампольський, Л. Тоць­кий, П. Редько, О. Лісаневич, А. Ос­­тапчук, О. Коваленко та інші. Завдяки їх зусиллям було відкрито понад 800 м2 унікального фрескового живопису, і сьогодні на стінах музею експонуються відкриті з-під олійних записів автентичні фрескові розписи, один монументальний темперний портрет ХVІІ ст. і домінуючий в кількісному відношенні олійний живопис ХІХ ст.