Історія

ЛІТОПИС КИРИЛІВСЬКОЇ ОБИТЕЛІ

Київська Кирилівська церква була заснована у ХІІ ст. на далекій околиці міста в мальовничому, таємничому урочищі Дорогожичі. У часи міжусобиць Дорогожичі відігравали важливу роль у процесі історичного розвитку Києва. Саме тут вирішувалася доля багатьох князів, що претендували на київський престол, а часом —  і самого міста. Саме звідси здійснювали напади на Київ численні загарбники, з якими київські князі вели кровопролитні бої. Таке стратегічне значення Дорогожичів стало однією з причин заснування тут монументальної церкви-фортеці.

У 1139 р. до цього важливого стратегічного пункту на північно-західній околиці Києва підійшов чернігівський князь Всеволод Ольгович [1084 (?) —1146], і заволодів цією місцевістю, відразу одержавши зручний плацдарм на підступах до столиці. У 1140–1146 рр. Всеволод Ольгович зводить на Дорогожичах Кирилівську церкву. Побудова церкви-фортеці — логічний крок Всеволода, князя-воїна і стратега, до зміцнення околиць жаданого для багатьох «стольного града». Кирилівська обитель є прикладом унікального функціонального поєднання: це сакральний осередок, родовий палацовий храм  та водночас монументальна церква-фортеця. Названа вона на честь святителя Кирила Александрійського, який був християнським патроном засновника храму — князя Всеволода Ольговича. Перша згадка про Всеволодів (Кирилівський) монастир датується 1167 роком. Кирилівська церква будувалась як родинна усипальниця Ольговичів, про що свідчать поховальні ніші у нартексі  споруди.

Перші післямонгольські звістки про Кирилівський монастир відносяться до 1539 р. Ці документи стосуються його земельних володінь і дають підстави для висновку, що Кирилівський монастир не просто існував, але й функціонував до ХVІІ ст. як упорядкована обитель. На початку ХVІІ ст. патроном Кирилівського монастиря став князь Костянтин-Василь Острозький, який доручив відновлення храму та управління ним і монастирем своєму улюбленцеві — ігумену Василію Красовському-Чорнобривцю, для чого перевів його туди з Острозького монастиря Святого Хреста.

Найважливішою справою ігумена Василія стала реставрація великого монастирського храму, що після  навали хана Батия залишився без даху і поступово руйнувався. Після смерті Василія Красовського ігуменами у Кирилівському монастирі були визначні діячі православної Церкви: Кипріан Жеребило-Лобунський (1614–1626), Софроній Жеребило-Лобунський (1626–1648), Інокентій Гізель (1650–1652), Лазар Баранович (1652–1657), Мелетій Дзик (1658–1677). Найвищого розквіту Кирилівський монастир набув за часів ігумена Інокентія Монастирського, за якого обитель в економічному аспекті посідає друге місце після Києво-Печерської лаври. Славну ігуменську традицію продовжили його наступники, зокрема Димитрій Ростовський (Туптало), відомий православний письменник, автор «Житій святих». Незважаючи на короткочасне (лише від січня до червня 1697 р.) ігуменство святого Димитрія у Кирилівському монастирі, його ім’я залишилося пам’ятним і священним в історії цієї обителі.

На рубежі ХVІІ — ХVІІІ ст. у спорудах монастиря й у соборному храмі проводились ремонтно-реставраційні роботи, внаслідок яких храм набув архітектурних рис, притаманних українському  бароко.

У 1786 р., за указом імператриці Катерини ІІ, Києво-Кирилівський чоловічий монастир припинив своє існування як упорядкована обитель, а всі будівлі, розташовані на території монастиря, з храмом св. Трійці, в ім’я якої в ХVІІ ст. переосвятили Кирилівську церкву, перейшли у володіння Київського «Приказа Общественного Призрения» для влаштування в них благодійних та богоугодних установ. Згодом на території монастиря було організовано міську лікарню, а Кирилівський храм перетворили на лікарняну церкву.

Наступні, незначні за обсягом ремонтні роботи, не внесли змін у зовнішній вигляд Кирилівського храму. Натомість в інтер’єрі церкви у 1860 р. під пізніми нашаруваннями тиньку та фарб  виявлено унікальні фрескові розписи ХІІ ст., які уперше відкрили та скопіювали наприкінці ХІХ ст.

У повоєнні роки в музеї проводилися значні архітектурно-археологічні дослідження та реставрації настінного живопису. Загалом на реставрацію комплексу було витрачено близько 10 мільйонів доларів. Упродовж багатьох років фахівці здійснюють ремонтно-реставраційні роботи, підтримуючи належний стан конструкції споруди. У 1990-х роках дах перекрито мідними пластинами, утеплено горище; а у

2006 р. навколо пам’ятки влаштовано довгоочікувану гідроізоляцію, проведено осушення стін від надлишкової вологи. Зовнішня поверхня стін регулярно тинькується та білиться. Виконано великий обсяг робіт з реставрації інтер’єру: відкриття й консервація фрескового живопису ХІІ ст., закріплення шарів тиньку та фарб, очищення живопису з-під забруднень тощо.

 Досліджується гідрогеологічний, геодезичний стан Кирилівського пагорба. Ведуться спостереження за температурно-вологісним режимом будівлі, вивчається його вплив на стан живопису. У приміщенні церкви підтримуються необхідні мікрокліматичні умови. У 60-х роках ХХ ст. було знято різночасові нашарування підлоги, аби знизити її до аутентичного рівня ХІІ ст.; під підлогою археологи виявили та ретельно дослідили понад 20 поховань.

З 1995 р., залишаючись державним музеєм, Кирилівська церква стала пам’яткою сумісного використання — музеєм-церквою.