(044) 279-22-56 екскурсії

(044) 278-26-20

  • Українська
  • English

Архітектура

Архітектура

Архітектура

Сучасний вигляд Кирилівської церкви, у формах українського бароко, лише умовно нагадує її оригінальну архітектуру. В той час як інтер’єр храму майже не зазнав змін з ХІІ ст. Церква, зведена місцевими майстрами, відображала новий напрямок давньоруського зодчества, що склався наприкінці ХІ – першій третині ХІІ ст. у чернігівській архітектурі. На формування цієї нової будівничої школи, окрім візантійського і київського зодчества, значний вплив справила романська архітектура. Після затвердження у 1140-х рр. у Києві чернігівської князівської династії Ольговичів і приходу (до Києва) чернігівської артілі, цей напрямок поширюється майже на всі давньоруські землі.

Кирилівська церква належить до типу хрестовокупольного, шестистовпного, тринефного храму з однією банею та закомарним покриттям. З західної, північної та південної сторін до церкви примикали невеликі прибудови, що їх фундаменти було виявлено у ході археологічних досліджень. Три портали храму мали триступінчастий профіль і завершувалися напівциркульними арками (збережено архітектурні форми і фрагменти первісного фрескового розпису південного порталу). Купол напівсферичної форми розташований на високому, круглому у плані, барабані, встановленому на потужному четверику. Фасади церкви ділилися лопатками у відповідності до внутрішнього членування храму. На лопатки спиралися арки закомар. Під закомарами і над карнизом куполу проходив аркатурний фриз (його фрагменти збереглися на південному фасаді). Апсиди і барабан куполу було декоровано напівколонками.

У плані церква являє собою прямокутник, витягнутий за віссю «захід-схід», її розміри – 31 х 18,4 м. Хрещатими стовпами храм розділено на три поздовжніх (нефи) і три поперечних коридори. Поздовжні нефи завершуються на сході вівтарними апсидами. Центральний неф і головний поперечний коридор (трансепт) утворюють у перетині просторовий хрест. Над центром перетину хреста розміщується купол. Розмір підкупольного простору: 7 х 7,7 м. Між західною парою стовпів знаходиться стіна з широкою аркою, що веде із наосу до нартексу. Центральну частину нартексу перекрито коробовим склепінням, бічні частини – хрестовими склепіннями. Археологічні розкопки виявили, що у південній частині нартексу розміщувалися хрещальня з невеликою апсидою, від якої вціліли лише фрагменти. У стінах нартексу розташовано чотири аркосолія. На хори веде вузький хід у північній стіні, товщина якої 1, 98 м. Хори розміщуються над нартексом і західними осередками бічних нефів. У південному виступі хорів знаходиться князівська молитовня, що має вигляд невеликого ізольованого приміщення з апсидою. Лопатки стовпів на хорах декоровані напівколонками. У центральну частину церкви хори відкриваються арками. У стіні південної апсиди існує хід. Його сходи вели до невеликого приміщення з арочним отвором, відкритим у бік вівтаря.

Церква побудована у техніці рівношарової кладки («opus isodus») із плінфи розмірами 30 х 26 х 4,5 см; 32 х 22 х 5 см. Стародавня кладка (зондаж відкрито на західному і південному фасадах) збереглася по всьому периметру стін до рівня п’ят закомар, а також в апсидах, опорних стовпах, підпружних арках і на 2/3 барабану купола. У вітрила хрестових склепінь закладено глиняні глечики (голосники), що слугують для поліпшення акустики. У декорі церкви широко використано місцевий пірофіллітовий сланець, т.зв. червоний шифер: вціліли стародавні карнизи на стовпах і плити перекриття ходу в північній стіні. Підлогу церкви було викладено гладенькими шиферними плитами, у центральній частині храму їх інкрустовано різнобарвною смальтою. Стародавня підлога не збереглася, внаслідок числених ремонтів. У 1960-х рр. рівень підлоги було знівельовано до вихідного з метою відновлення первісного архітектурного об’єму церкви.

Перші свідчення про ремонт церкви відносяться до початку XVII ст. Тоді було перекладено склепіння у центральній частині храму, оштукатурено фасади. Наприкінці XVII – початку XVIIІ ст. закомарне перекриття церкви замінили на чотирискатне, встановили чотири бічні куполи на барабанах восьмигранної форми, західний фасад зміцнили двома пілонами, замість закомарного завершення звели антаблемент.

Внаслідок реконструкції 1748-1760 рр. дах церкви став двосхилим, куполи отримали грановану грушоподібну форму, над західним фасадом було зведено фронтон м’якого хвилеподібного абрису. Числені і різноманітні деталі ліпного декору: вікна й ніші прикрашені квітковими гірляндами, рослинними пагонами, листям аканфу; портали – колонами, капітелями іонічного і коринфського ордеру надали архітектурі особливої урочистості. Пишні і виразні риси українського бароко досі визначають сучасний зовнішній вигляд пам’ятки. Наукові дослідження архітектури Кирилівської церкви провадились: А. Праховим (1880-1882 рр.), І. Моргілевським (1924-1928 рр.), Ю. Асєєвим (1937-1939 рр., 1944-1945 рр.), Н. Холостенком (1955 – 1960 рр.).