(044) 279-22-56 екскурсії

(044) 278-26-20

  • Українська
  • English

Історія Андріївської церкви

Історія Андріївської церкви

Збудовано Андріївську церкву на стрімкому відрозі Старокиївського плато, який послужив своєрідним природним п’єдесталом для споруди церкви. На цьому місці, за літописним переказом, апостол Андрій Первозванний – перший проповідник християнства на землях Київської Русі – у І столітті н. е. встановив хрест і провістив виникнення великого міста. Починаючи з ХІ ст. на цьому пагорбі, змінюючи одна одну, будувалися і з часом руйнувалися дерев’яні та кам’яні церкви на честь Андрія Первозванного.

Андріївська церква XVIII ст. будувалася на замовлення імператриці Єлизавети – дочки Петра І, яка вирішила побудувати у Києві царську резиденцію, частиною якої і була Андріївська церква. 9 вересня 1744 року відбулася урочиста церемонія закладання Андріївської церкви, під час якої імператриця Єлизавета власноруч поклала в підвалини храму перші три цеглини – як символ майбутнього будівництва.

 

Історія Андріївської церкви

Церква св. Андрія Первозванного.
М. Сажин. 1840-ві рр. Акварель

Спочатку проектування Андріївської церкви було доручено Йоганну Готфріду Шеделю, але його проект Петербурзька Канцелярія від будівель відхилила, а складання нового проекту доручила обер-архітектору імператорського двору Франческо Бартоломео Растреллі. Будівництвом церкви керував московський архітектор І.Ф. Мічурін, а до спорудження будівлі було залучено найкращих російських, українських та іноземних майстрів.

У Києві І. Мічурін розробив робочі креслення, плани і профілі Андріївського пагорба. Він провів інженерно-геологічне дослідження будівельного майданчика і переконався, що на глибині 13-14 м залягає міцний материковий грунт, а вище – насипні грунти, просякнуті водами підземних джерел. Він розробив конструкцію кам’яного підмурка, поєднавши його з двоповерховою будівлею „cвященицьких покоїв”, запроектованого Растреллі. Таким чином було створено масивні підвалини – стилобат церкви та її паперть. Для зведення стилобату здійснили виймання грунту, відведення грунтових і джерельних вод. Фундаменти залягають на глибині 13,9 м зі східного боку від рівня паперті, з західного – 12,9 м. Споруда церкви змурована з високоякісної білої та червоної цегли. Капітелі, орнаментальні прикраси фасадів виготовлені з чавуну, загальна вага яких сягає 97 тонн.

Через стрімкість пагорба замість запроектованого Растреллі пандуса до церкви було влаштовано дерев’яні сходи, які в 1844 році замінено на чавунні.

Будівництво та оздоблення Андріївської церкви розтягнулося на багато років. Освячення її відбулося 19 серпня 1767 року.

Задумана як палацова, Андріївська церква невдовзі після побудови втратила опіку царського двору. У 1768 році церкву було передано Київському магістрату, а пізніше – Київській міській думі.

Після освячення Андріївська церква працювала як звичайна діюча церква до 1932 року, аж поки за рішенням радянського уряду в ній було припинено богослужіння. У 1935 році церква на правах філії увійшла до складу історико-культурного заповідника „Всеукраїнське музейне містечко”. У 1939 році в ній розміщується філія Софійського антирелігійного музею. В роки Другої світової війни в Андріївській церкві поновлюються богослужіння.

У 1961 році церква як діюча закривається. Постановою Ради Міністрів УРСР № 766 від 10 липня 1962 року споруду Андріївської церкви передано на баланс Держбуду УРСР, а наказом Держбуду УРСР № 4 від 10 січня 1968 року – Державному архітектурно- історичному заповіднику „Софійський музей”. 10 вересня 1968 року Андріївська церква відкривається як архітектурно-історичний музей-філія заповідника. З 1987 року вона входить до складу Національного заповідника „Софія Київська” на правах відділу.