Євгеній Болховітінов

Євгеній Болховітінов (в миру – Євфімій Олексійович Болховітінов) народився 18 (29) грудня 1767 р. у Воронежі, в родині священика місцевої Входо-Єрусалимської церкви. У дев’ять років залишився круглим сиротою. Після закінчення Воронезької семінарії, у 1785–89 рр. навчався у Московській Слов’яно-греко-латинській академії та водночас слухав лекції в Московському університеті.

У 1789–99 рр. викладав церковну історію у Воронезькій духовній семінарії, був її префектом, виконував обов’язки ректора. У березні 1796 р. висвячений на протоієрея м. Павловська.

1799 р., втративши родину, переїхав до Санкт-Петербурга, де на початку 1800 р. прийняв постриг в Олександро-Невській лаврі. У 1800–1803 рр. – викладач і префект Петербурзької духовної академії, настоятель Зеленецького Троїцького монастиря, Троїцько-Сергієвої пустині. У січні 1804 р. висвячений на єпископа Староруського, вікарія Новгородського. У 1808 р. призначений на самостійну Вологодську кафедру. Наступні місця служіння – Калуга (з 1813 р.), Псков (з 1816 р.).

22 січня 1822 р. указом імператора Олександра І призначений митрополитом Київським і Галицьким, священноархімандритом Києво-Печерської лаври. У Києві Владика Євгеній проявив себе чудовим церковним адміністратором: опікувався будівництвом нових та відновленням давніх храмів, здійснював контроль за рівнем освіти священиків, допомагав сиротам, займався поповненням церковних бібліотек та впорядкуванням парафіяльних і монастирських архівів. Значну увагу приділив друкарні Києво-Печерської лаври, яка за часів його керівництва єпархією вважалася однією з найкращих в імперії.

Одним з основних напрямків діяльності митрополита Євгенія став розвиток духовних шкіл, зокрема – Київської духовної академії. За нього Академія знову набула значення центра православної вченості. Він особисто формував навчальні програми, вводив нові курси і предмети, запросив на посаду ректора видатного богослова Інокентія (Борисова). Духовне наставництво, організаційні зусилля митрополит Євгеній завжди поєднував з турботою про матеріальне забезпечення та побут академії. Він став співзасновником Євгенієво-Румянцевської премії, якою нагороджувалися талановиті студенти.

Церковна діяльність митрополита Євгенія була відзначена державними нагородами: орденом Св. Анни 1-го ступеня (1805 р.), Св. Володимира 2-го ступеня (1814 р.), Св. Олександра Невського (1823 р.), орденом Св. Апостола Андрія Первозванного (1826 р.).

В історію вітчизняної науки і культури митрополит Київський і Галицький Євгеній увійшов як визначний вчений, історик, археолог, археограф, бібліограф і просвітитель. Сучасники по праву називали його «живим архівом», «живою бібліотекою». Його наукова діяльність сприяла виникненню та розвитку таких напрямків у галузі загальних наук, як бібліографія, палеографія, ономастика, топоніміка, історіографія, краєзнавство. Він був власником одного з найбільших в країні книжкових зібрань, яке нараховувало майже 13 тис. найменувань рукописів та 8,5 тис. друкованих видань.

За свій довгий та плідний життєвий шлях митрополит Євгеній написав і видав близько 100 друкованих праць – книг, брошур, монографій, довідників та путівників. Ще працюючи викладачем у Воронезькій семінарії, він розпочав роботу над так і не завершеною фундаментальною «Российской историей».

Одна з найвідоміших праць митрополита-вченого – «Словник російських письменників», у якому зібрані матеріали про життя і літературну діяльність близько 720 вітчизняних діячів науки, культури та освіти XVI–XIX ст., як духовних, так і світських.

Під час перебування у Києві Митрополит Євгеній збирав і вивчав колекцію унікальних літописних та актових документів, які були покладені в основу його ґрунтовних досліджень: «Описание Киево-Софийского собора и Киевской иерархии» (1825) та «Описание Киево-Печерской Лавры» (1826, 1831). Ці монографії стали першою спробою історико-археологічного та іконографічного опису давньоруських храмів і до сьогодні складають золотий фонд вітчизняної церковно-історичної науки.

Разом з істориком М. Берлинським та археологом-аматором К. Лохвицьким митрополит Євгеній став одним з фундаторів вітчизняної археології та пам’яткознавства: керував розкопками давньоруських пам’яток Києва – Десятинної церкви, Золотих воріт, Ірининської церкви та інших.

Владика брав участь у заснуванні та діяльності Тимчасового комітету для дослідження старожитностей у Києві – першого у місті наукового товариства.

Митрополит Євгеній товаришував з багатьма представниками науки, літератури і мистецтва, листувався з видатними вченими; з його ім’ям пов’язано заснування університету Святого Володимира у Києві та Рум’янцевського музею в Санкт-Петербурзі, був дійсним членом Академії наук, дійсним та почесним членом більш ніж 20 російських та зарубіжних університетів і наукових товариств.

Помер Владика Євгеній 23 лютого 1837 р., похований у північній галереї Софійського собору.