Володимир Богоявленський

Володимир Богоявленський (світське ім’я – Василій Никифорович Богоявленський) народився 1 січня 1848 р. у селі Мала Моршка Тамбовської губернії  в сім’ї священика. Рано став сиротою. Після закінчення Тамбовської духовної семінарії навчався у Київській духовній академії, яку закінчив з відзнакою у 1874 р.

Повернувся на  батьківщину, у Тамбовській семінарії викладав гомілетику, літургіку, пастирське богослов’я і німецьку мову.  Разом з тим у жіночому єпархіальному училищі та гімназії читав лекції з географії та літератури. Через сім років педагогічної діяльності Василь Богоявленський приймає священний сан. Після смерті дружини і сина Василій приймає чернецтво з іменем Володимир і невдовзі стає настоятелем Троїцького монастиря в м. Козлов.

У 1888 р. Володимир висвячений на єпископа Староруського, вікарія Новгородської єпархії. У 1891 р. очолив архієрейську кафедру в Самарі, де йому довелося зіткнутися з голодом, що стався внаслідок неврожаю, та епідемією холери, що спалахнула згодом. Владика організовує комітет взаємодопомоги, збирає пожертвування постраждалим від холери та голоду, влаштовує благодійні їдальні, шпиталі, особисто бере участь у похованні померлих від епідемії, у поминальних службах на кладовищах. Володимир закликає всіх прийти на допомогу тим, хто голодує. За словами сучасників, його «голос не замовкав до тих пір, поки не вщухла буря народного лиха».

У 1892 р. його призначають екзархом Грузії, членом Святійшого Синоду. За час його служіння було зведено понад сто храмів, відкрито понад триста церковно-парафіяльних шкіл. У 1898 р. Володимир стає митрополитом Московським і Коломенським, священноархімандритом Троїце-Сергієвої лаври.  Він продовжує просвітницьку діяльність – в його єпархіальному будинку проводяться лекції, читання, бесіди, функціонує бібліотека з читальним залом для всіх охочих.

У 1912 р. Володимир очолив Санкт-Петербурзьку кафедру, у 1915 р. призначений на Київську митрополичу кафедру; в тому ж році отримав ступінь доктора богослов’я. У Києві митрополит Володимир дотримувався аскетичного життя і продовжував свою архіпастирську діяльність – проводив богослужіння, писав просвітительські роботи, заснував Богоявленське братство при Київській духовній академії для нужденних студентів. У 1917 р. виступав проти автокефалії української православної церкви.

Ввечері 25 січня (6 лютого) 1918 р. невідомі озброєні нападники вивели Владику з будинку через Економічну браму Києво-Печерського монастиря, а вранці 26 січня (7 лютого) його тіло було знайдено біля земляних оборонних укріплень. За свідченням Ф. Титова, перед смертю він звершив молитву а також благословив своїх убивць.

Митрополит Володимир був похований у Хрестовоздвиженській церкві на Ближніх печерах Києво-Печерської лаври. У 1992 р. мощі священномученика Володимира перенесено до церкви Благовіщення Пресвятої Богородиці на Дальніх печерах; тоді ж його було прославлено в лику святих.