Варлаам Ванатович

Варлаам Ванатович (світське ім‘я – Василій) народився, ймовірно, близько 1680 р. в м. Ярослав (Галичина, нині – Республіка Польща) в міщанській родині. Навчався у Києво-Могилянській академії, близько 1702 р. перейшов до Московської слов’яно-греко-латинської академії. Після завершення навчання прийняв чернечий постриг у Тихвінському Успенському монастирі Новгородської єпархії. У 1718 р. був призначений флотським ієромонахом, у 1719 р. висвячений на архімандрита Тихвінського Успенського монастиря.

У 1722 р. рукопокладений в сан архієпископа Київського, Галицького і всієї Малої Росії. 29 жовтня того ж року прибув до Києва, який вже впродовж чотирьох років не мав архіпастиря.

На цій посаді відстоював залишки незалежності української церкви, опікувався відбудовою храмів, розповсюдженням освіти, розвитком Києво-Могилянської академії. 1 (12) жовтня 1727 р. у Глухові брав участь в обранні Данила Апостола гетьманом.

Клопотався про повернення Київській єпархії статусу митрополії (якого вона буда позбавлена у 1721 р. у зв’язку з виникненням Синоду), проте безуспішно. Також безрезультатно намагався звільнити від податків та підпорядкованості гетьманському суду єпархіальних священників і церковних підданих, навіть вступив у конфлікт з Данилом Апостолом. Проте гетьман все-ж-таки підтримав прохання Владики про відновлення надання коштів на Київську академію з Генеральної скарбової канцелярії. Значну допомогу надавав Академії також у зведенні мурованих будівель, серед яких конгрегаційна церква і бурса.

Архієпископ Варлаам підтримував київські монастирі в судових процесах з магістратом за земельні володіння. Невдоволений такою його позицією київський війт Дмитро Полоцький, скориставшись непорозумінням, пов’язаним із проголошенням маніфесту на відправлення молебня на честь сходження на російський престол Анни Іванівни, направив на нього донос. Владику разом з усіма членами Консисторії і кафедральним писарем 2 серпня 1730 р. викликано до Москви і віддано під суд Таємної канцелярії. За результатами судового розслідування архієпископа Варлаама позбавлено архієрейського сану і священства та заслано довічно до Кирило-Білозерського монастиря Новгородської єпархії, де він провів 10 років. Лише в жовтні 1744 р. наступна імператриця Єлизавета Петрівна помилувала архіпастиря і повернула йому сан.

За Варлаама (Ванатовича) на території Києво-Софійського монастиря споруджено муровану трапезну з церквою в ім’я Праведного Лазаря, хлібню, розпочато будівництво архієрейського будинку, продовжено внутрішній розпис собору Святої Софії. Під Києвом, на Шулявці, в маєтностях архієрейського дому, архієпископ Варлаам звів дерев’яні архімандричі покої і насадив березовий гай. Маючи слабке здоров’я, він більшість часу проводив у своїй заміській резиденції.

Останні роки життя провів у Тихвінському Успенському монастирі, прийнявши схиму. Помер у 1752 р., похований у Тихвінській обителі.