Тимофій

Тимофій

Тимофій (Щербацький) (в миру Тихон Іванович Щербацький або Щербак) народився у 1698 р. в містечку Трипілля на Київщині в родині міщанина Івана Щербака. З дитинства виявив здібності до співу, через те у восьмирічному віці був прийнятий до хору Києво-Могилянської Академії; в той період став іменуватися «Щербацьким».

Під час перебування в Києві у 1706 р. імператора Петра І голос юнака привернув увагу царя й він наказав зарахувати юнака до придворної капели. Однак через звичайну для юнаків «ломку голосу» Тихон його втратив і повернувся до Києва, де в Києво-Могилянській академії закінчив повний курс богословських наук.

У 1727 р. Тихон Щербацький став на чернечий шлях і прийняв у Софійському кафедральному монастирі постриг з іменем Тимофій. У 1728 р. висвячений на ієромонаха і призначений кафедральним писарем  (секретарем), членом Київської консисторії. На цій посаді активно допомагав в управлінні єпархією архієпископу Рафаїлу (Заборовському).

У 1737 р. висвячений на ігумена Мгарського Спасо-Преображенського монастиря Полтавської єпархії. Проте незабаром його перевели назад до Києва – настоятелем Видубицького монастиря, а після зведення у 1739 р. у сан архімандрита призначили настоятелем Свято-Михайлівського Золотоверхого монастиря.

14 квітня 1740 р. духовний собор, в присутності Київського митрополита Рафаїла, обирає і затверджує Тимофія Щербацького настоятелем Києво-Печерської Лаври. Впродовж 7-річного правління в Лаврі архімандрит Тимофій піклувався про студентів Київської академії, опікувався просвітницько-видавничою діяльністю монастиря, відстоював самостійні права друкарні на власне видання церковно-богослужбових і богословських книг. Так, настоятель Тимофій зміг, без дозволу московської цензури, отримати у імператриці Єлизавети згоду роздрукувати лаврську бібліотеку й пустити у продаж «Камінь віри» (митрополита Стефана Яворського). В цей період було добудовано Велику Лаврську дзвіницю (1745 р.), проведено роботи з оздоблення Успенського собору, укріплено лаврські пагорби над печерами. У 1744 р., під час перебування в Києві  імператриці Єлизавети Петрівни, приймав її у своїх покоях на території Києво-Печерського монастиря.

У 1747 р., після смерті митрополита Рафаїла (Заборовського) Тимофій Щербацький призначений на посаду митрополита Київського і Галицького (висвячений у Санкт-Петербурзі 10 березня 1748 р.). У своїй архіпастирській діяльності митрополит Тимофій намагався оберігати давні права Київської митрополії, однак йому доводилося погоджуватися з багатьма рішеннями Синоду, спрямованими на обмеження виборчих прав українських парафій, русифікацію богослужіння. 22 лютого 1750 р. він став учасником обрання у Глухові гетьмана Лівобережної України Кирила Розумовського. 4 листопада 1754 р. призначений членом Св. Синоду.

Особливо турбувався про Києво-Могилянську академію, у якій на той час навчалося вже 1193 студенти. Владика намагався підпорядкувати собі Академію, реорганізувавши її адміністрацію та систему навчання. У 1753 р. було введено викладання французької мови, у 1754 р. запроваджено новий регламент, за яким скасовувалися вибори викладачів – з того часу їх призначав митрополит особисто. До академічної бібліотеки він передав 144 власні книги. Опікувався також матеріальним становищем Києво-Братського монастиря, спорудженням кам’яної монастирської  дзвіниці, яку почали зводити на місці дерев’яної у 1756 р.

Митрополит Тимофій (Щербацький) продовжив і завершив будівельні справи свого попередника Рафаїла (Заборовського): створення іконостаса з розкішними Царськими вратами в Софійському соборі, перебудову Софійської дзвіниці, добудову Будинку митрополита, біля якого розбив сади. Було зведено величезний будинок чернечих келій, у якому пізніше розмістилася Бурса. Збагатив кафедральну ризницю начинням, прикрасив ікони Софії срібними позолоченими окладами, переважно за власний кошт.

Через стан здоров’я просив звільнення на спокій до Видубицького монастиря, але замість цього указом імператриці Єлизавети в жовтні 1757 р. переведений митрополитом Московським. З 1764 р. іменувався митрополитом Московським і Калузьким. 5 січня 1767 р. звільнений на спокій.

Помер 18 квітня 1767 р.  Похований в Чудовому монастирі в Москві.

Через особливу повагу до пам’яті спочилого, імператриця Катерина ІІ наказала відспівати митрополита Тимофія не по чернечому, а по священицькому обряду, що дозволялося лише для патріархів. З цього часу було видано указ звершувати над усіма єпископами, архієпископами, екзархами і митрополитами погребіння священниче.