Серапіон Александровський

Серапіон Александровський (світське ім’я – Логиновський Стефан Сергійович) народився 22 липня 1748 р. в Александрівській слободі Володимирської губернії (тепер м. Александров, Володимирська обл., Російська Федерація) в родині священика. У 1759-1770 рр. навчався в семінарії Троїце-Сергієвої лаври; завдяки успіхам у навчанні залишений    викладати в семінарії латинську мову і географію. 8 лютого 1771 р. прийняв чернечий постриг, згодом висвячений на ієродиякона, призначений проповідником Слов’яно-греко-латинської академії в Москві.

З 1772 р. – ієромонах, з 1775 – ігумен  московського Хрестовоздвиженського монастиря, член Московської консисторії, цензор церковних видань. У 1776 р. переведений ігуменом у московський Знаменський монастир, у 1779 р. рукопокладений на архімандрита московського Богоявленського монастиря. Перебуваючи на цій посаді, Серапіон у 1782 р. правив у Санкт-Петербурзьких храмах як архімандрит і проповідник. 10 червня 1788 р. у московському Свято-Успенському соборі висвячений на єпископа Дмитровського, вікарія Московської єпархії. На цій посаді понад 11 років був головним помічником митрополита Московського Платона (Левшина), у зв’язку з хворобою якого з 1792 р. керував усією єпархією. У 1798 р. призначений членом Московської синодальної контори. З 21 жовтня 1799 р. – архієпископ Казанський і Симбірський.

З 11 грудня 1803 р.  –  митрополит Київський і Галицький, архімандрит Києво-Печерської лаври, член Святійшого Синоду. В Київ прибув в лютому 1804 р. Як протектор Києво-Могилянської академії у 1806 р. склав проект розвитку навчального закладу, сприяв відзначенню кращих студентів, підвищенню заробітної плати викладачів (з 1807 р. вона зросла удвічі), наданню матеріальної допомоги нужденним студентам. Після пожежі 1811 р., коли вигорів майже весь Поділ з академією і монастирями, розпорядився видати навчальному закладу 8 тис. крб. з коштів друкарні Києво-Печерської лаври. У 1812 р. за його розпорядженням було виділено ще понад 29 тис. крб. і дозволено збирати пожертвування на відновлення Старо-академічного корпусу (зокрема, митрополит Серапіон сам перший вніс 2 тис. крб. власних коштів на цю справу). Ремонт і реставрацію корпусу проведено за проектом архітектора А. Меленського у 1812-1815 рр.

За нього у 1812 р. оновлено пошкоджену блискавкою у 1807 р. баню  на дзвіниці Софійського собору, у 1819 р. до центральної частини хлібні прибудовано ризаліт. Владика щодня служив утреню й обідню в домовій церкві Києво-Софійського митрополичого будинку. Впродовж всього періоду перебування на київській кафедрі, у 1804-1824 рр., митрополит Серапіон вів щоденники, де докладно описував буденні події свого життя. Для сучасних істориків ці щоденники є цінним наративним джерелом, що містить цікаві подробиці повсякденного життя Києва початку ХІХ ст. (зберігаються в Інституті рукопису Національної бібліотеки України ім. В.І. Вернадського).

У січні 1822 р. митрополит Серапіон був звільнений «на покой» за власним проханням через хвороби. Помер 14 вересня 1824 р., похований у склепі Софійського собору.