Рафаїл Заборовський

Рафаїл Заборовський

Рафаїл Заборовський (в хрещенні – Михайло) народився у 1676 (за іншими даними – у 1677 р.) в містечку Зборів на Львівщині, в той період – територія Речі Посполитої, нині – райцентр Тернопільської області. Відомо, що його батько був шляхтичем «римської віри» (католиком), а мати – православною. Початкову освіту він здобув у єзуїтському колегіумі. Після смерті батька, коли мати переїхала в Київ, вступив до Києво-Могилянської академії. Студіював курс філософії в Академії, слухав лекції визначних і тоді ще київських професорів Йоасафа Кроковського та Стефана Яворського. Останній – учений, організатор вищої освіти в Росії, поет, публіцист, громадський діяч, неперевершений промовець – відіграв значну роль у подальшій долі майбутнього київського митрополита. Саме Стефан Яворський запросив здібного учня до Москви, від нього Заборовський прийняв чернечий постриг під іменем Рафаїл.

У 1700 р. Рафаїл Заборовський продовжив навчання у Московській Слов’яно-греко-латинській академії, а після завершення курсу став викладати в академії риторику. У 1720 р. призначений обер-ієромонахом флоту.

У 1723 р. був рукопокладений в сан ігумена Тверського Троїцького Калязинського монастиря і паралельно став членом Синоду. У 1725 р. став єпископом Псковським і Нарвським. У Пскові відкрив слов’яно-латинську школу, чи не першу в місті, в якій викладали запрошені ним з Києво-Могилянської академії вчителі.

У 1731 р. Рафаїл Заборовський призначений архієпископом Київським, Галицьким і всієї Малої Росії (митрополитом став іменуватися лише з 1743 р., коли імператриця Єлизавета Петрівна повернула Київській кафедрі статус митрополії). На цій посаді він cлужив до кінця свого життя.

Дослідники життєвого шляху архіпастиря Рафаїла завжди підкреслюють, що він прекрасно розбирався в мистецтві, особливо сакральному, а також «очень любил заниматься постройками». У 1739 р. імператриця Анна Іванівна надіслала йому цінний подарунок – готовальню для креслень. Окрім того, Владика був непоганим іконописцем. Перебуваючи у Пскові, він написав ікону Корсунської Богоматері, яка потрапила потім у Ніжинський Благовіщенський монастир. (Монастир існує і зараз, а от ікона не збереглася).

          Прибувши в Київ, Рафаїл Заборовський оселився в Софійському монастирі і активно зайнявся справами єпархії. Основну увагу він зосередив на Києво-Могилянській академії – допомагав малозабезпеченим учням, здібних відправляв власним коштом продовжувати навчання за кордоном. Опікувався побутом студентів, намагався поліпшити якість викладання в академії. У 1734 р. склав «Академічні правила для викладачів і студентів…» – устав, в якому, спираючись на давні традиції й вимоги нового часу, виклав у 22 пунктах правила внутрішнього життя Академії.

          За архієпископа Рафаїла розпочато широкомасштабну перебудову і розширення споруд Академії. В першу чергу це торкнулося навчального корпусу, зведеного у 1704 р. на кошти гетьмана Мазепи. У 1736 р. Владика звернувся до Синоду за дозволом надбудувати другий поверх, де розмістяться класи філософії і богослов’я, зала для диспутів та Благовіщенська конгрегаційна церква. На це він виділив 1640 рублів із власних коштів. 17 липня 1739 р., після завершення будівельних робіт, відбулося освячення і урочисте зібрання в новій Конгрегаційній залі, де студенти піднесли архієпископу Рафаїлу гравюру (Тезу) розміром 1,2 х 0,8 м, виконану вихованцем Академії, художником-гравером Г. Левицьким-Носом. В ній, в яскравих алегоричних образах, створених Г. Левицьким і доповнених текстами Д. Галяховського, прославлялися мудрість, освіченість, далекоглядність, інші чесноти Київського архіпастиря. В центрі композиції вміщено портрет Рафаїла (що є єдиним його прижиттєвим зображенням), його оточують алегоричні зображення «дів-муз» – покровительок наук і мистецтв. 

          За Рафаїла Заборовського була виконана також «репарація» Богоявленського собору Братського монастиря (1740-і рр.), завершено будівництво Великої дзвіниці Києво-Печерської лаври (1731-1744 рр.), закладено Андріївську церкву (1744 р.).

          Великі будівельні роботи проводилися і в Софійському монастирі. Перш за все було розпочато ремонт Софійського храму: на фасадах надбудовані фронтони, підкупольні барабани прикрашені ліпленням. Відомо, що Заборовський на собор віддав «полторы тисящи златиц», які особисто передала йому імператриця Єлизавета Петрівна. На ці гроші було виготовлено новий триярусний іконостас, що зберігся до нашого часу (на жаль, лише І ярус) і нині знаходиться в соборі. У 1744-48 рр. було перекладено другий і заново збудовано третій яруси Софійської Тріумфальної дзвіниці, що постраждала під час землетрусу 1742 р. Будинок митрополита, споруджений попереднім київським архіпастирем Варлаамом (Ванатовичем), надбудований другим поверхом і розширений. В другому поверсі близько 1737 р. влаштовано церкву на честь Воскресіння Христового. Одночасно з реконструкцією Тріумфальної дзвіниці було розпочато будівництво кам’яної огорожі навколо монастиря, в південно-західній частині споруджено браму, що отримала ім’я свого творця і в історію української архітектури увійшла як «Брама Заборовського». Вона стала парадним в’їздом на територію архіпастирської резиденції, а головний фасад Митрополичого будинку також перемістили на захід. Архітектура Брами Заборовського вирішена як тріумфальна арка, присвячена прославленню митрополита Рафаїла. В пишній ліпнині, що збереглася на її західному фасаді, відтворено глибоку ідею – торжество з приводу поверненої імператрицею Єлизаветою Петрівною Київської митрополії.

          Будівельні роботи, що відбувалися в Києві за архієпископа Рафаїла, за своїм об’ємом та значенням можна порівняти лише з добою гетьмана Івана Мазепи. В більшості з них брав участь архітектор Й.-Г. Шедель, з яким Заборовський тісно співпрацював упродовж всього періоду перебування на Київській митрополичій кафедрі.

          Владика помер 22 жовтня 1747 р., похований у склепі Софійського собору.