Гавриїл Банулеско-Бодоні

Гавриїл Банулеско-Бодоні

Гавриїл Банулеско-Бодоні (світське ім’я – Григорій) народився у 1746 р. в м. Бистриця (Трансільванія) Австрійської імперії (нині Румунія). Походив з давньої поважної молдавської родини. Після отримання початкової освіти у 1771 р. вступив до Києво-Могилянської академії, де протягом двох років вивчав богословські науки. Потім вирушив у Грецію, продовжив навчання у вищих грецьких школах на островах Патмос, Хіос, а також на Афоні. Після повернення на батьківщину Григорій займався викладацькою діяльністю в Трансільванії і Молдавії.

У 1779 р. прийняв постриг в Константинопольському Свято-Успенському монастирі з іменем Гавриїл, три роки навчався на острові Патмос, де досконало опанував грецьку і французьку мови. У 1781 р. повернувся в Ясси (нині Румунія), був рукопокладений в ієромонахи і став проповідником при митрополичій кафедрі. Проте у 1782 р., на запрошення старого друга, на той час вже архієпископа Слов’янського та Херсонського Никифора Феотокі, переїхав до Полтави, де став викладачем, а згодом – префектом Слов’янської духовної семінарії.

У 1784 р. Гавриїл повернувся до Ясс, де отримав єпархію Хуші й звання архімандрита. З початком російсько-турецької війни 1787-1791 рр. разом із молдавським господарем Олександром ІІ Маврокордато втік до Полтави. Спочатку був домашнім вчителем у родині господаря, а у 1788 р. став ректором Катеринославської духовної семінарії, де викладав також грецьку мову і відкрив школу елліністики.

У 1789 р. повернувся до Молдови, яка була окупована російськими військами. У 1791 р. був призначений єпископом Бендерським та Аккерманським, вікарієм Молдовського митрополита. У 1792 р. стає митрополитом та екзархом Молдови, Валахії та Бессарабії. Проте, після відходу російської армії, 19 червня 1792 р. митрополита Гавриїла заарештовано за наказом господаря Олександра Морузі, відправлено до Стамбула, де Константинопольський патріарх Неофіт VII позбавив його кафедри та наклав анафему. Втім через чотири місяці, завдяки клопотанням посла Російської імперії Віктора Кочубея, Гавриїла було звільнено.

У 1793 р. від імператриці Катерини ІІ Владика отримав коштовний хрест і білий клобук, зайнявши кафедру митрополита Катеринославського та Херсоно-Таврійського (з 1797 р. – Новоросійського і Дніпропетровського). До часу перебування митрополита Гавриїла на Катеринославській кафедрі належить заснування міста Одеса (за його благословінням) і закладка в цьому новому місті Російської імперії чотирьох церков (1794 р.).

У 1799 – 1804 рр. Гавриїл (Бенулеску-Бодоні) – митрополит Київський і Галицький. За нього продовжувався процес зросійщення української церкви. Він намагався узгодити церковну службу на Правобережній Україні, приєднаній до Російської імперії після 2-го (1793 р.) і 3-го (1795 р.) поділів Польщі, з російськими церковними канонами. Замінив у церквах богослужбові книги (Почаївської типографії унійного періоду) на синодальні видання, ліквідував давню традицію вибору парафіянами церковного причту, право спадковості священства у приході, запровадив обов’язкове навчання дітей священиків у духовних школах.

Як протектор Київської академії митрополит Гавриїл сприяв розширенню навчальних програм, зокрема у 1801 р. запровадив нові класи нотного співу та інструментальної музики, у 1802 р. – клас медицини. У 1801 р. Гавриїл (Бенулеску-Бодоні) став членом Святійшого Синоду Російської православної церкви та кавалером ордену Андрія Первозванного. Проте у 1803 р. за власним бажанням йде у відставку та оселяється в Одесі.

З початком нової російсько-турецької війни у 1808 р. Гавриїл призначений екзархом Молдовлахійським – Молдови, Волощини та Бессарабії, що в церковному відношенні виводилися з-під юрисдикції Константинопольського патріархату і підпорядковувалися Синоду. Він оселився в Яссах, де розпочав реформування організації і принципів церковного життя, а після Бухарестського миру 1812 р. перебрався у Кишинів з титулом митрополита Кишинівського і Хотинського. Впроваджував румунську мову в церковну службу, у 1814 р. заснував друкарню, де за його сприяння було видано Служебник та Новий Завіт в перекладі румунською мовою. Відкрив у Кишиневі (Молдова) семінарію, а також світську школу, організовував ланкастерські школи в Бессарабії.

Помер 1 квітня 1821 р. і був похований у Свято-Успенському Кипріановому монастирі в Кишиневі.