Арсеній Москвін

Арсеній Москвін

Арсеній Москвін (в миру – Федір Павлович Москвін) народився у 1796 р. в селі Вороння Костромського повіту в родині диякона. Освіту здобув спочатку в училищі і семінарії Костроми, а потім у Санкт-Петербурзькій духовній академії, яку закінчив магістром у 1823 р.

Ще під час навчання,11 вересня 1821р., прийняв постриг у чернецтво з ім’ям Арсеній, а 5 вересня 1823 р. висвячений в сан ієромонаха. В тому ж році призначений помічником бібліотекаря академії, а через рік – бібліотекарем (ця посада на той час поєднувалася із посадою професора).

У 1826 р. висвячений на архімандрита і призначений настоятелем Могильовського братського та приписаного до нього Буйницького монастирів. Займав посаду ректора у чотирьох семінаріях: Могилевській (1825), Орловській (1827), Рязанській (1829) і Тверській (1831). У 1832 р. висвячений на єпископа Тамбовського і Шацького; у 1841р. переведений на посаду архієпископа Подільського і Брацлавського. З 6 листопада 1848 р. став архієпископом Варшавської єпархії, водночас керуючим Волинською єпархією та архімандритом Почаївської Свято-Успенської лаври.

Численні переміщення пов’язані з тим, що о. Арсеній швидко налагоджував діяльність підлеглих йому навчальних закладів та єпархій. Боровся за зміцнення позицій православ’я, проти розколу і сектантства, покращував матеріальне становище монастирів, призначав на парафії освічених священиків. Уславився як проповідник. У Варшаві написав значну кількість богословських полемічних творів.

З 1 липня 1860 р. – митрополит Київський і Галицький, священноархімандрит Києво-Печерської лаври, член Святійшого Синоду. Постійним місцеперебуванням обрав Софійський митрополичий будинок. Митрополит Арсеній сприяв розвитку православної науки та освіти, допомагав матеріально нужденним і старим членам духовенства, вдовам, сиротам, церковним братствам та їх установам. У листопаді 1860 р. встановив посаду доглядача парафіяльних шкіл. Відкрив у Консисторії особливий училищний відділ. Запровадив вибори благочинних, яких раніше призначала єпархіальна влада, що було першою спробою введення виборного начала в середовищі духовенства. Заснував в усіх округах єпархії благочинницькі бібліотеки.

Фундатор жіночого єпархіального училища в Києві, відкритого 1861р. у Кловському палаці на Печерську, який він повернув Києво-Печерській лаврі. Запровадив єпархіальний додаток на утримання семінарій і училищ (1867), збільшив оклади в Київській духовній академії. Клопотався про перенесення Київської духовної семінарії на більш зручне місце. Надавав власні кошти на розвиток духовних навчальних закладів.

Особливу увагу приділяв справам лаврської друкарні, її переобладнанню новітнім устаткуванням. За нього відкрито стереотипний і гальванопластичний заклади, ксилографію, фотографію, хромолітографію, школу іконопису.

1861р. дав згоду на внесення труни з тілом Тараса Шевченка у церкву Різдва Христового в Києві під час його перевезення до Канева.
Був почесним членом 19 товариств і навчальних закладів.

Помер 28 квітня 1876 р. у Санкт-Петербурзі, куди поїхав наприкінці 1875 р. для участі в засіданнях Святійшого Синоду. Похований 9 травня 1876 р. у Києво-Печерській Лаврі, в кам’яній церкві в ім’я Воздвиження Чесного Хреста, на Ближніх печерах, біля митрополита Іоанникія (Руднєва).