Арсеній Могилянський

Арсеній Могилянський (в миру Олексій Васильович Могилянський) народився 17 березня 1704 (за іншими джерелами – 1711) року в м. Решетилівка Полтавської губернії в родині потомствених священників. По материнській лінії походив з відомого роду Могил.  Навчався у Києво-Могилянській академії (1721–1727) і Харківському колегіумі (1727–1735). У 1738–1741 рр. вчителював у Харківському колегіумі, згодом – в Устюзькій та Тверській семінаріях. У 1741 р. переведений учителем до Московської слов’яно-греко-латинської академії, в тому ж році у Московському Заіконноспаському монастирі прийняв чернечий постриг під іменем Арсеній – на честь св. Арсенія, єпископа Тверського.

Як талановитий проповідник-оратор, Арсеній Могилянський став улюбленцем імператриці Єлизавети Петрівни, відомої своїми проукраїнськими симпатіями. У 1741 р. він був призначений придворним проповідником і «близько трьох років був у цьому званні зі славою»; згодом отримав від імператриці діамантову панагію й діамантовий з рубінами хрест. У 1744 р. висвячений в архімандрита Троїце-Сергієвої Лаври, а через кілька місяців – в архієпископа Переславль-Залєського; тоді ж став і членом Синоду. У 1752 р., за станом здоров’я,  попросився на спочинок у Новгород-Сіверський Спасо-Преображенський монастир, де був настоятелем.

22 жовтня 1757 р. висвячений на митрополита Київського і Галицького, 9 червня 1758 р. прибув до Києва. Активно захищав права Київської митрополії, брав участь в укладанні «Пунктів о вигодностях Малоросійського духовенства» (1767 р.), у яких містилася вимога відновлення автономних прав Української Церкви, повернення Київському митрополиту всіх прав та привілеїв,  якими він користувався до 1686 р.–  часу приєднання Київської Митрополії до Московського Патріархату. До цих привілеїв належав і особливий титул Київського архієрея, що був на той час змінений з «митрополита Київського, Галицького і всієї Руси» на «митрополита Київського, Галицького і всієї Малої Росії», а після указу (2 квітня 1767 р.) імператриці Катерини II – відібрано слова «і всієї Малої Росії». Серед вимог було: підтвердження шляхетських прав, володінь і доходів духовенства, невтручання світської влади в церковний суд та матеріальне забезпечення храмів парафіянами, звільнення духовенства і церковних людей від військового постою і низки податків, тощо. Також митрополит Арсеній просив про створення окремої друкарні для єпархії. Ці вимоги не мали наслідків, але вони свідчили про опозиційні та автономні настрої у Київській єпархії в період його правління.

За час перебування на київській кафедрі Владика Арсеній видав і розіслав підвідомчому духовенству понад 650 указів, зокрема, про взаємостосунки між духовною і світською владою, про збір пожертвувань на боротьбу з інфекційними хворобами, про недопущення вінчання малолітніх з дорослими, про відповідальність за правопорушення церковнослужителів, про непорушність і святість могил та поховань. Склав «Акафіст і службу св. Димитрію Ростовському». Деякі його проповіді були надруковані.

Великого значення митрополит Арсеній надавав духовному вихованню юнацтва. Під його особливим покровом перебувала Київська академія, для якої він нічого не шкодував: віддавав учителям і учням більшу частину власної платні, захищав тих і інших від домагань магістратських чиновників, був їхнім заступником перед найвищим керівництвом й нікому не дозволяв ображати як професора, так і самого останнього учня. До нього, як до батька, зверталися служителі Академії з особистими проблемами, з проханням отримання одягу чи взуття, надання медикаментів для хворих учнів. Неодноразово він клопотав перед імператрицею Катериною II про субсидії для Київської академії. Будучи високоосвіченою людиною, митрополит Арсеній дбав про піднесення рівня знань учнів, збагатив бібліотеку Академії великою кількістю книг. У 1763 р. коштом митрополита був побудований великий кам’яний корпус для бідних студентів. Арсеній (Могилянський) був близько знайомий з видатним філософом-просвітителем Григорієм Сковородою, розсилав у церкви його духовні наспіви; підтримував зв’язки з відомим гравером Г. Левицьким-Носом, замовляв у нього ікони та гравюри для київських храмів.

Владика Арсеній багато зробив для ремонту й оздоблення головного митрополичого храму – Києво-Софійського собору та монастиря. 19 серпня 1767 р. він освятив  Андріївську церкву й призначив для відправи служб священнослужителів із Софійського монастиря.

Митрополит Арсеній був непримиренним ворогом безладу, поважав особисто і вимагав від підлеглих дотримання справедливості, намагався вселити іншим повагу до Закону та порядку. До «працюючого люду», особливо до вчителів, учнів та слуг, ставився із добротою та поблажливістю і часто нагороджував їх за працю. Архіпастир опікувався бідними й нужденними, які щомісяця отримували від його щедрот певну суму.

Помер у 1770 р., похований у склепі Софійського собору.